ТОП просматриваемых книг сайта:
Ганнібал. Томас Гарріс
Читать онлайн.Название Ганнібал
Год выпуска 1999
isbn 978-617-12-4815-1,978-617-12-4817-5,978-617-12-4554-9
Автор произведения Томас Гарріс
Серия Ганнібал Лектер
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Чи згодні ви визнати для протоколу, офіцере Старлінг, що мені не зачитали права? – голос був високий і хрипкий, як у Тарзана у виконанні Джонні Вайсмюллера.
– Звісно, я тебе не «відмірандила».[36] Визнаю.
– Не хочете сказати це в сумку?
Старлінг відкрила сумку й заговорила в неї гучним голосом, наче там сидів троль:
– Я не «відмірандила» Барні, він не знає про свої права.
– Далі вулицею є одна кав’ярня нічого така, – сказав Барні. – Скільки капелюхів ви носите в тій сумці?
– Три, – відповіла Старлінг.
Повз них проїхав фургон з «інвалідними» номерами, і Старлінг одразу відчула, що пасажири на неї дивляться, але ці стражденні часто хтиві і мають на це повне право. Юнаки, які сиділи в машині на наступному переході, також на неї дивились, але нічого не сказали через Барні. Будь-який предмет, вистромлений з вікна, миттєво привернув би увагу Старлінг (вона й досі чекала на помсту «кріпів»), але мовчазне витріщання можна стерпіти.
Коли вони з Барні зайшли до кав’ярні, фургон позадкував у провулок, щоб розвернутись, і поїхав туди, звідки прибув.
Їм довелося чекати, доки звільниться кабінка в цій переповненій забігайлівці, де подавали шинку зі смаженими яйцями й офіціант щось кричав на гінді кухарю, який з винуватим виглядом перевертав м’ясо довгими щипцями.
– Поїжмо, – запропонувала Старлінг, коли вони всілися. – За рахунок Дядечка Сема. Як життя, Барні?
– З роботою все гаразд.
– Ким працюєш?
– Санітаром, дипломований медбрат.
– А я гадала, ти вже матимеш середню медичну освіту, може, медінститут закінчив.
Барні стенув плечима й потягся до молочника. Підвів очі на Старлінг.
– Вам всипали за те, що підстрелили Евелду?
– Ще побачимо. Ти її знав?
– Бачив раз, коли привезли її чоловіка, Діжона. Він уже був мертвий, сплинув на санітарів кров’ю ще до того, як потрапив у «швидку». Із нього вже фізрозчин лився, коли до нас дістався. Вона все не пускала його, намагалася відбитися від медсестер. Мені довелося… самі розумієте… Красива жінка, та й сильна. Її не привозили після того, як…
– Ні, її визнали мертвою на місці події.
– Я так і думав.
– Барні, коли ти передав доктора Лектера людям із Теннессі…
– Вони нечемно з ним поводились.
– Коли ти…
– І тепер усі вони мертві.
– Так. Його вартові примудрилися прожити три дні. Ти протримався вісім років, наглядаючи за доктором Лектером.
– Насправді, шість років – він там уже був, коли я прийшов.
– Як тобі це вдалося, Барні? Якщо не проти, то дай мені відповідь: як тобі вдалося з ним вижити? Справа ж не тільки в чемності.
Барні поглянув на своє відображення в ложці, спершу з вигнутого боку, потім з опуклого, і на мить замислився.
– Доктор Лектер мав ідеальні манери, не скуті, а легкі та елегантні. Я тоді проходив одні дистанційні
Правило Міранди, згідно з яким підозрюваному під час арешту треба зачитати права.