LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зараз, коли їхній старший хлопчик – на межі зрілості, а найменший постійно питає про смерть, вони несподівано для самих себе опинилися на кухні з темами для розмов, про які не варто було говорити.

      Джулія помітила маленьку плямку на футболці та почала терти її, попри те що вона була стара й вже навряд чи відпереться.

      – Можу здогадатися, що й речі з хімчистки ти не забрав.

      Єдина річ, яку вона ненавиділа більше, ніж почуватися так, як вона почувалася в той момент, – це говорити так, як вона говорила. Як розповідав їй Ірв, Ґолда Меїр колись сказала Анвару Садату: «Ми можемо пробачити вам убивства наших дітей, але ніколи не забудемо те, що ви змусили нас убивати ваших». Так і вона ненавиділа себе тою, якою Джейкоб змушував її бути: роздратованою та постійно на щось ображеною, нудною та сварливою дружиною. Вона б краще вдавилася, щоб не бути такою.

      – У мене погана пам’ять, вибач, – сказав він.

      – У мене також погана, та речі я не забуваю.

      – Ну, вибач, окей?

      – Вибачення без «окей» сприймаються простіше.

      – Ти так поводишся, наче лише я один завжди помиляюся.

      – Тоді допоможи мені та скажи, що в цьому домі ти робиш добре? – відповіла вона.

      – Ти серйозно?

      Арґус протяжно заскімлив.

      Джейкоб повернувся до нього та вилив на собаку ті емоції, які не міг виплеснути на Джулію: «Закрий ти врешті свою пащу!» А далі сказав, не оцінивши власного жарту:

      – Я ніколи не підвищую голосу.

      Вона оцінила:

      – Правда, Арґусе?

      – На тебе та на дітей – ніколи.

      – Те, що ти не підвищуєш голос, чи не б’єш мене, чи не розбещуєш дітей, не характеризує це як щось, що ти робиш добре. Це означає звичайну порядність. І в будь-якому разі, ти не підвищуєш голосу, тому що ти тримаєш усе в собі.

      – Нічого подібного.

      – Якщо ти так не кажеш.

      – Навіть якщо саме через це я не підвищую голос (хоч я так і не думаю) – це все одно добре. Багато чоловіків кричать.

      – Заздрю їхнім дружинам.

      – Хочеш, щоб я поводився як придурок?

      – Ні, як людина.

      – Що б це означало?

      – Ти впевнений, що тобі нічого мені розповісти?

      – Я не розумію, чому ти вже вкотре мене питаєш про це?

      – Перефразую питання: який пароль?

      – До чого?

      – До телефону, за якого ти так міцно тримаєшся.

      – Це мій новий телефон. Що тут такого надважливого?

      – Я – твоя дружина. Я важлива.

      – Я не розумію тебе зараз.

      – Ти й не маєш.

      – Чого ти хочеш, Джуліє?

      – Пароль.

      – Навіщо?

      – Тому що я хочу знати те, що ти не хочеш мені казати.

      – Джуліє.

      – І знову ти правильно назвав моє ім’я.

      Джейкоб провів у кухні більше часу, ніж у будь-якій іншій кімнаті. Жодне маля не знає, коли мама забере сосок у нього з рота востаннє. Жодна дитина не знає, коли вона востаннє називає свою матір: «Мам». Жоден маленький хлопчик не знає, коли книжка закриється на останній будь-коли

Скачать книгу