LITMIR.BIZ

Скачать книгу

самозаглиблене обличчя, яке вдавало байдужість до всього світу.

      Тим часом люду прибувало, у «хвилинці» ставало дедалі тісніше, і жваві клієнти, штовхаючи мене ліктями, вже позаймали навіть «розстрільні» місця під стіною. Присусідилося двоє і до чоловіка, котрий був байдужий до всього світу, але читав газету. Не знаю, чому я причепився до тієї газети, – мабуть, у ній був якийсь знак. Я вже хотів піти, аж раптом до мене підступив ярижник у синій нейлоновій куртці.

      – Слиш, мужик! – нахраписто звернувся він. – Домаж рваного.

      – У мене все ціле, – сказав я, дивуючись із його апетиту, – відразу зажадав не десять копійок, а карбованця.

      – Нє понял, – витріщив він бичачі, у кров’яних прожилках сліпи.

      – Буває.

      – Ну харашо, а полтіннік даш?

      – Якщо попросиш по-людському, то я подумаю.

      – Нє понял. Ти чьо, нє рускій?

      Переді мною міг бути провокатор. Алкоголіки-прохачі, ті запобігливі до відрази. Я вже знав, що хлопці в чорних плащах таких, як я, часто провокують на «злісне хуліганство». Підсилають когось, щоб затіяв бешкет, а винним роблять тебе. За «злісне хуліганство» ні сіло ні впало могли впаяти три роки. Тому я зі своїм «послужним списком» і чорною міткою в паспорті уникав зайвих сутичок, хоч руки свербіли часто. Свербіли, можна сказати, по самісінькі лікті. Я люто ненавидів цю терплячість, але іншої ради не мав. Ось і тепер, зціпивши зуби, хотів було вислизнути надвір, аж раптом відчув на собі Стефин погляд. Вона все бачила й, напевно, чула нашу розмову, бо раптом крикнула з-за шинкваса:

      – Ей, там! Ти чєво пріцепілся к інтєлігєнтному чєловєку?

      – Ти ко мнє? – обернувся до неї прохач.

      – Валі оттуда! А то щас міліцію визову! – пригрозила Стефа.

      І тут «інтелігентний чоловік» почув таке, від чого кров ударила в голову.

      – Закрой рот! – ошкірився ярижник. – Су…

      Він не доказав. «Тільки без синців», – майнула думка, і я зацідив йому кулаком під «дихало», а коли він склався удвоє, додав ребром долоні по карку. Ярижник уже лежав на підлозі, аж тут на мене посунули двоє його почарківців. Я недаремно пив каву під «розстрільним» муром – від першого удару ухилився так вчасно, що нападник затопив кулаком у стіну. А ось другого покидька я привітав невдало. Від злості угнітив коліном у пах з такою силою, що замість зігнутися сарака, мов ганчір’яне опудало, відлетів назад і з гуркотом перекинув високого столика. На підлогу гримнули кухлі з пивом, посипались, розлітаючись на друзки, тарілки.

      Не знаю, чим би все закінчилося, але враз поміж нами виросла Стефа.

      – Прєкратітє нємєдлєнно! – закричала вона. – За посуду кто будєт платіть?!

      – Я заплачу, – сказав я.

      – Ну да! Оні всьо началі, а платіть будєтє ви? – обурилася Стефа. – Галя! – обернулася вона до прибиральниці, яка тим часом стояла на варті біля шинкваса. – Ти міліцію визвала?

      – Он пєрвий ударіл! – раптом показав на мене чоловічина з відсутнім лицем, котрий читав газету.

      – Не

Скачать книгу