LITMIR.BIZ

Скачать книгу

усе живе, і невідомо, чи вціліє бодай ота водяна курочка, що вкрала мою мазепинку.

7

      У ближньому до міського парку гастрономі я купив ялових кісток і пішов до свого друга в гості. Осінь уже підбиралася до холодів, було вітряно, і я підняв комір плаща, якого таки купив за половину останньої зарплатні. Йосип мене відраджував, казав, що треба купувати відразу тепле пальто, кальсони і черевики на хутрі, але я, впертюх, придбав люксусового плаща, правда, не чорного, а сірого. Ти ще не дідо, хлопе, еге?

      Свідок Єгови Йосип мене більше не дратував своїми проповідями, бо згодом так вийшло, що ми працювали у різні зміни, і коли я йшов до пекла, то Йосип сидів удома, а коли він ставав чортом, тоді я був сам собі за господаря в хаті. Щоправда, в чотирьох стінах мені не сиділося, хіба іноді почитаю чи відісплюся, а загалом-то я шукав собі пригод на повітрі. Якщо можна назвати пригодою ось такі відвідини друга, якого я знайшов, як завжди, у віддаленому закуті парку. Мій друг тут постійно не квартирував, він собі міг пробувати де завгодно, але ми з ним умовилися, що в суботу будемо зустрічатися в парку. Там, де познайомилися. Я його кликав Крісом[17], а він мене не називав ніяк, бо не вмів розмовляти, не міг собі навіть купити ялових кісток на полуденок.

      Я сів на лаву, висипав з целофану перед ним гостинці й дивився, як Кріс полуднує. Він ніколи не накидався на кістки жадібно, спершу уважно дивився на мене своїми рудими очима (мовляв, як воно, все гаразд?) і, коли я кивав йому, що так, усе більш-менш, починав повагом перемелювати гомілку чи ратицю. А цього разу Кріс затримав на мені погляд довше і якось чудно ворухнув чорними ніздрями, вловивши незнайомий запах.

      – Купив, – сказав я. – Спершу хотів чорного, а потім подумав, що не личить мені до них уподібнюватися. Як він тобі?

      Оцінюючи мою обнову, Кріс схилив голову набік. Це був той порух, який у людей називається «знизав плечима».

      – Ну, знаєш! Тобі нічим не вгодиш, – сказав я. – Ти пес-бурлака, а мені ще треба сі женити. Чоловік мусить когось лишити по собі, нє? Тобі добре, ти, либонь, сотні цуциків пустив на світ. Га, Крісе?

      Він зніяковіло опустив голову.

      – Що, соромно? Ану покажи, як ти соромишся.

      Це була найцікавіша команда, яку Кріс виконував залюбки. Він ще нижче похнюпив голову і правою лапою двічі мазнув себе по вусі.

      – Ну, видиш, який ти гульвіса.

      Після полуденку ми з Крісом ще походили парком. Він дуже любив так зі мною гуляти, видно, бачив, як господарі вигулюють своїх псів, і йому теж так хотілося. Кріс то відбігав десь убік, принюхуючись до опалого листя, то знов радісно біг до мене, прищуливши вуха. Я нахилявся, схвально гладив його по голові й казав, що він найрозумніший пес у світі, бо я навіть серед учених собак не бачив такого, котрий би показував, як він соромиться.

      Потім Кріс провів мене до трамваю і я на прощання подав йому руку.

      – Ти за цуциків мені пробач, – сказав я.

      Він простягнув мені свою важкеньку лапу, «знизавши плечима». Мовляв, пусте,

Скачать книгу