LITMIR.BIZ

Скачать книгу

опанувала себе та мовила:

      – Неочищений, який побачить крис-ніж, не повинен залишити Арракіс живим. Ніколи не забувайте про це, міледі. Вам довірено крис-ніж, – служниця глибоко вдихнула. – А тепер усе має йти своїм плином. Не можна прискорити час. – Вона кинула погляд на купи коробок і всілякого добра біля них. – І доки ми тут, у нас чималенько роботи.

      Джессіка завагалася. «Усе має йти своїм плином» – одне з низки заклинань Міссіонарії Протектіви про прихід Превелебної Матері, яка звільнить їх.

      «Але я не Превелебна Матір, – подумала Джессіка. І ще: – Велика Матір! Як же міцно вкоренилися ті постулати! Певно, це справді огидне місце!»

      Мейпс буденним тоном поцікавилася:

      – Міледі, якими будуть ваші перші розпорядження щодо мене?

      Інстинкти підказали Джессіці, щоб вона підтримала цей тон. Жінка відповіла:

      – Ось там – портрет старого Герцога. Він має висіти з одного боку обідньої зали. А голова бугая нехай опиниться на протилежній від картини стіні.

      Мейпс підійшла до голови бика.

      – Якою ж велетенською має бути тварина з такою головою, – мовила вона, нахилившись. – Мені ж спершу треба буде її помити, так, міледі?

      – Ні.

      – Але на рогах запікся бруд.

      – Це не бруд, Мейпс. Це кров батька нашого Герцога. Ці роги вкрили прозорим фіксатором за кілька годин після того, як звір убив старого Герцога.

      Мейпс підвелася.

      – Он воно що! – відказала вона.

      – Це просто кров, – сказала Джессіка. – Лише стара кров. Знайди когось, щоб тобі допомогли почепити це. Ці огидні речі доволі важкі.

      – Ви подумали, що мене збентежила кров? – запитала Мейпс. – Я з пустелі, тому бачила вдосталь крові.

      – Я… знаю, що так і було, – відповіла Джессіка.

      – І частина з неї була моєю власною, – вела далі Мейпс. – Значно більше, ніж спричинила ваша дрібна подряпина.

      – Ти б хотіла, щоб я різонула глибше?

      – О, ні! Тілесних рідин зовсім не багато, тож було б марнотратством витрачати їх просто так. Ви правильно вчинили.

      Джессіка звернула увагу на слова і те, як їх було вимовлено. Вона помітила глибинні сенси у словосполученні «тілесні рідини». І знову її схвилювала важливість води на Арракісі.

      – З якого боку обідньої зали потрібно причепити кожну з цих оздоб, міледі? – запитала Мейпс.

      «А ця Мейпс завжди дуже практична», – подумала Джессіка і сказала:

      – На твій розсуд, Мейпс. Насправді це не має жодного значення.

      – Як скажете, міледі, – Мейпс нахилилася й узялася знімати пакувальний папір і мотузки з голови. – Убив старого Герцога, так? – мугикнула вона.

      – Мені покликати вантажника тобі на підмогу? – запитала Джессіка.

      – Я впораюся, міледі.

      «Так, вона впорається, – подумала Джессіка. – Це визначальна риса фрименської істоти: у них потяг до долання перешкод».

      Джессіка відчула холодні піхви крис-ножа в корсажі й замислилася про довгий ланцюг задумів Бене Ґессерит, для якого щойно було викувано ще одну ланку. Завдяки цим задумам їй удалося

Скачать книгу