LITMIR.BIZ

Скачать книгу

полковому центрі старшинських посад були представники полкових сотень, а також розташованих поруч із Черніговом Слабинської, Вибильської, Білоуської і Столинської сотень. Та й обіймання сотенного уряду у велелюдних Любецькій, Городнянській чи Седнівській сотнях, вочевидь, також підносило старшину на доволі високе місце у службовій ієрархії полку та ставало непоганим трампліном для подальшого зростання. Так, до складу Любецької сотні входили товариства одного містечка, 103 сіл, а ще – цілий ряд слобод, хуторів, рудень, заводів.

      Ведучи мову про найбільш успішні сотницькі кар’єри, крім уже згаданого слабинського сотника Івана Домонтовича, якому вдалося із сотникування відразу ж переміститися на уряд генерального судді, та сотника Чернігівської полкової сотні Леонтія Полуботка, котрому поталанило обійняти уряд генерального бунчужного, в історії Гетьманату було ще чимало успішних сотників, які, минаючи нижчі полкові чини, відразу ж прибирали до рук уряди генеральні. Так, сотник бориспільський Федір Вовк за гетьманства Івана Виговського в 1657 р. відразу ж перемістився на уряд генерального осавула. Уряд генерального судді, крім слабинського сотника Івана Домонтовича, посіли також сотник борзненський Петро Забіла і чигиринський сотник Прокіп Бережицький. На уряд генерального писаря перемістився сотник воронезький Сава Прокопович. Генеральними хорунжими стали батуринський сотник Григорій Карпович (Карпов) Коровка-Вольський, борзенські сотники Степан і Василь Забіли. Генеральним бунчужним, крім сотника Полуботка, також став сотник ніжинський Костянтин Голуб (Голубенко, Іванів).

      Особливе місце в сотницькій когорті Гетьманату посідає Іван Самойлович. Переселившись разом із батьком-священиком із Правобережжя на Прилуччину, до Красного Колядина, він, будучи «в письмі козакорусском доволен, разумен, уроди краснои, добр и ко всім людем склонен и прихилен», спочатку посів уряд сотенного писаря, «занеже и писивал красно»[76], а згодом обійняв і сотництво – спочатку в Веприцькій сотні Гадяцького полку, а згодом був переведений до Красноколядинської сотні Прилуцького полку. І вже як сотник красноколядинський Самойлович очолював у походах козацькі відділи як наказний полковник[77], аби за деякий час (на сотництві пробув близько року) приміряти пернач охочекомонного полковника, а згодом прибрати до рук уряд чернігівського полковника, а по тому – генерального судді і, врешті-решт, уже влітку 1672 р., гетьмана Лівобережної України.

      Гетьман Іван Самойлович.

      Невідомий художник.

      Причому, спостерігаючи за стрімким переходом Самойловича із середовища сотенної старшини до полкової, звертає на себе увагу факт відсутності видимих чинників непотизму, адже одружився попович не з донькою чи вдовою якогось впливового козацького старшини, що часто-густо торувало успішному нареченому шлях до стрімкого службового зростання, а з дочкою хоч і заможного, та все ж невпливового у середовищі вищої козацької старшини

Скачать книгу