LITMIR.BIZ

Скачать книгу

для його книги «Корсари глибин», написаної у 1928 році. Таку атмосферу, на думку Центнера, створив саме Швіґер. «Щоб човен був добрий та веселий, йому потрібен добрий та веселий командир». Швіґер походив з давньої берлінської родини – освічений, холоднокровний і вихований. «Він був добра душа стосовно офіцерів та підлеглих, – казав Центнер. – Характер у нього веселий, а говорив він завжди з жартами та дотепами».

      Барон фон Шпіґель, друг Швіґера, казав про нього: «Він був чудовою людиною[149] – і мухи не образить».

      Швіґер своїм командуванням швидко задав новий тон життя на борту U-20. Субмарина отримала наказ виходити на патрулювання у Святвечір 1914 року – неслушний час, щоб іти в море на війну. Це був перший вихід для Центнера – вони мали патрулювати Гельґоландську бухту. Наступного дня, на Різдво – перше Різдво війни, – команда прокинулась і зустріла чудовий ранок та яскраве сонце. Повітря було «морозне», а спокійне море сяяло зимовою чорною синню. U-20 залишалася на поверхні весь день – так зручніше стежити за цілями, бо в такий ясний день дим від пароплава можна було помітити за 20 миль. Спостерігачі за день не побачили жодного судна. «Вочевидь, ворог був удома[150] – справляв Різдво, як і має бути», – зауважив Центнер.

      Тієї ночі Швіґер наказав опуститися на дно, на 60 футів. Він обрав місце, де, згідно з його картами, дно мало бути піщаним, а не скелястим. На якийсь час на борту запанувала тиша: усі прислухалися, як тече вода. Екіпаж спостерігав за приладами, які вимірювали внутрішній тиск – раптовий стрибок міг свідчити про те, що у відсік для команди увірвалася вода. «Усе задраєно!» – рефреном передавалося від носа до корми.

      У Північному морі субмарини нерідко ночували на дні – тут глибини рідко перевищували допустимі норми. Коли човен опустився, Швіґер та екіпаж могли спокійно спати, не переймаючись, що в них у темряві вріжеться пароплав або їх побачить британський есмінець. Це єдиний випадок[151], коли капітан підводного човна може роздягтися на ніч. Проте тієї ночі Швіґера турбував зовсім не сон: «Тепер ми можемо[152] відсвяткувати Різдво».

      У кінці кают-компанії повісили вінок, члени екіпажу розклали на столі їжу. «Усі страви були консервовані, та ми не вередували», – згадував Центнер. Швіґер та інші троє офіцерів U-20 зазвичай їли окремо, за столом для офіцерів, але того разу всі тридцять шість чоловіків сиділи разом. У чай додали рому. «Я навіть перестав рахувати, скільки тостів ми підняли тоді», – розповідав Центнер.

      Швіґер устав і сказав невелику промову, яку зустріли «радісними оплесками». Потім була музика. «Так, у нас навіть був оркестр», – пояснив Центнер. Один із членів команди грав на скрипці, другий – на мандоліні, а третій – невисокий рибалка з величезною бородою, що аж палала рудим, – узяв із собою акордеон. Він був схожий на гнома, не вмів ані читати, ані писати, але, вочевидь, полюбляв представниць прекрасної статі, бо Швіґер двічі отримував листи від жінок, у яких вони просили надати морякові відпустку,

Скачать книгу