Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії» - Ерік Ларсон

Скачать книгу

батька – серед них і довгу чорну оксамитову сукню, яка дуже їй сподобалася. Її звична сором’язливість – «нищівна сором’язливість» – почала відступати, і вона вперше в житті відчула, що має значення для свого батька, а не просто є обов’язком. (Проте її сором’язливість не заважала їй удома боротися за право голосування для жінок в Англії, вона навіть стрибнула на ходу на підніжку машини прем’єр-міністра та підірвала поштову скриньку.) «Ті декілька тижнів в оточенні щирої американської гостинності й привітності, у радості знайомству з цим – ті тижні вплинули на все моє подальше життя», – писала вона.

      У ту відпустку вона викинула свою сором’язливість «за борт»: «І я завжди була вдячна[132] за це Нью-Йорку. Зрештою, саме тут я чи не востаннє відчувала себе молодою», – згадувала вона.

      Хоча вони з батьком і збирались у подорож у першому класі на борту найрозкішнішого судна, яке тільки бачив світ, її все одно переповнювали жаль та сум.

      Тієї п’ятниці вранці капітан Тьорнер зійшов на берег і попрямував на південь у напрямку Волл-стрит до Сіті-Інвестинг-Білдинг на Бродвеї, 165. Це була величезна незграбна споруда, що стояла поруч із однією з найулюбленіших пам’яток архітектури – Зінгер-Білдинг, будівлею компанії з виробництва швацьких машин «Зінгер». Зайшовши всередину, Тьорнер піднявся в адвокатську контору Hunt, Hill & Betts, де об одинадцятій годині постав перед вісьмома юристами. Він мав давати свідчення в одній із найбільш гучних справ того часу – це була спроба компанії White Star, якій належав «Титанік», у Федеральному суді США обмежити свою фінансову відповідальність перед сім’ями загиблих американських пасажирів, які заявляли, що трагедію спричинили «помилки та недбалість компанії».

      Тьорнер давав свідчення з боку сімей – його викликали як свідка-експерта, беручи до уваги, скільки років він уже є капітаном великих пасажирських кораблів і яку повагу має в галузі. Проте скоро присутнім стало очевидним, що питання юристів ніякої радості в нього не викликають. Відповідав він коротко – не більше ніж одним реченням або фразою, але своїми свідченнями підтверджував звинувачення.

      Юристи випитали також звіт про його перебування в морі у той момент, коли він уперше дізнався про трагедію «Титаніка», – Тьорнер тоді був капітаном «Мавританії». «Титанік» відплив 11 квітня 1912 року, а «Мавританія» – 13 квітня. Тьорнер добре пам’ятав дату відплиття, бо вона турбувала окремих марновірних пасажирів, хоч у мореплавних легендах цифра 13 і не несла ніякої небезпеки. Моряки боялися не дати, а того, що відплиття було заплановане на п’ятницю. Отримавши бездротовим зв’язком доповіді про лід по курсу корабля, Тьорнер вирішив дати великий гак на південь. Його оператор зв’язку й повідомив перші новини про зіткненні «Титаніка» з айсбергом.

      Тьорнера запитали, чи було обачним рішенням для «Титаніка» рухатися зі швидкістю у 20 вузлів або навіть більше, враховуючи можливу наявність льоду. Його відповідь була чи не найбільш емоційною з усієї розмови:

      – Звичайно ж, ні Скачать книгу

<p>132</p>

Там само.