ТОП просматриваемых книг сайта:
Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії». Ерік Ларсон
Читать онлайн.Название Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії»
Год выпуска 2015
isbn 978-617-12-2250-2, 978-0-307-40887-7, 978-617-12-3109-2, 978-617-12-3110-8
Автор произведения Ерік Ларсон
Жанр Публицистика: прочее
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Тьорнер визнавав проблему. Його команда за часів війни не мала тієї атмосфери стійкості та вміння, до якої він звик раніше. «Моряки старої школи[173], які вміли в’язати вузли, брати рифи, зрощувати, правити судно, зникли разом з вітрильними кораблями», – казав Тьорнер. Щодо вміння команди працювати зі шлюпками, то «вони достатньо кваліфіковані[174] – потрібна лише практика. Якщо практики буде недостатньо, у них не буде належного досвіду».
Проте для цього рейсу Тьорнер примудрився знайти досить багато не просто досвідчених моряків, а людей, які ходили в море так, як і він сам, – на великих кораблях із прямими вітрилами. Одним з таких моряків був 80-річний Леслі «Ґерті» Мортон – він ось-ось мав отримати свідоцтво (або «диплом») другого помічника. Згідно з його офіційними документами моряка, він мав 180 сантиметрів на зріст, світле волосся та блакитні очі. Також у нього було два татуювання[175]: схрещені прапори та обличчя на лівій руці, метелик – на правій. Такі подробиці мали велике значення на випадок, якщо він загубиться в морі, а за якийсь час знайдуть його тіло. Він та його брат Кліфф найнялися на судно з прямими вітрилами – «Наяду» – молодшими матросами за офіційним договором, який зобов’язував їх працювати на власника судна протягом чотирьох років. Угода Кліффа ще не скінчилась, а Леслі закінчив працювати за тим контрактом 29 березня 1915 року.
Вітрильні судна й тоді широко використовувались у комерції, навіть незважаючи на те, що плавання такого корабля завжди було повільним та важким. Брати опинились у Нью-Йорку після переходу, який Леслі Мортон описав як «особливо жорстокий»: вони йшли з Ліверпуля шістдесят три дні без корисного вантажу, тобто порожні. Але далі було тільки гірше: у Нью-Йорку вони мали взяти вантаж гасу в контейнерах по п’ять галонів, перевезти його до Австралії, потім у Сіднеї завантажитися зерном та повернутися з ним у Ліверпуль. Ця подорож мала тривати близько року.
Брати вирішили покинути судно, незважаючи на зобов’язання Кліффа відпрацювати термін контракту. Вони обидва хотіли повернутися додому та взяти участь у війні: вони, як і більшість людей, були впевнені, що вона скоро закінчиться. «Тоді ми все ще сприймали війну[176] у світлі війн вікторіанської епохи та попередніх часів», – писав Мортон. Він та його брат не усвідомлювали, що «природа та методи війни назавжди змінились
Документи Бейкера.
Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 червня 1915 р., «Слідство», 7.
Ці подробиі зазначено в «Типовому договорі учня» Мортона – угоді, яка зобов’язувала Мортона протягом чотирьох років підкорятися наказам капітана та його команди, а також «зберігати його та їх секрети». Крім того, в угоді зазначено, що учень не може «відвідувати таверни чи паби… та грати в неприпустимі ігри». Найголовніше – кожен учень зобов’язується «не залишати судно. без дозволу». У свою чергу учні отримували щорічну зарплату: у перший рік 5 фунтів і до 10 та більше фунтів в останній. Учням також надавали житло, їжу, «ліки, медичну та хірургічну допомогу». На прання одягу виділялося окремо 10 шилінгів. «Типовий договір учня», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд; «Постійне свідоцтво про звільнення», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд.