LITMIR.BIZ

Скачать книгу

рукою, щоб їхав просто. Ще один заворот дороги – і в’їжджаю через проріз у валі, потім через браму у монастирський двір. Між церквами й будинками ходять черниці, козаки в шинелях і чорних жупанах. Коло одного будинку старенький священик, лагідно сміючись, відбивається від здоровенного пса, який намагається лизнути його в обличчя.

      Побачивши мене, пес став, неначе роздумуючи, чи гавкати, але потім, видно, рішив, що нема рації, і вернувся до свого заняття. Питаю стрічного козака, до кого б звернутися, щоби поставити десь коня.

      – То хіба до Бондаренка, він тепер за господаря, бо Гриб вдома. Он там, у коморі, він.

      Під’їжджаю до комори, на порозі якої з’являється типічна офіцерська постать з маленькою борідкою і в цвікерах з одним тільки шклом. (Друге розбилося, а окуліста в Холоднім Яру бракувало.)

      Виявляється, що це і є господар. Представляюся йому і кажу, в чому справа.

      – Василю! Забери коня на стайню й догляньте там, – звертається він до одного із козаків.

      Коло нас пробігає якийсь хлопчина років дванадцяти в чорному жупанчику. Господар його затримує:

      – Тебе мені і треба, Івасю… Ви з Петром ще в тій самій келії?

      – Еге ж!

      – Тепло у вас?

      – Ого! Ще й як! Як напалимо, то й не всидиш одягнений.

      – Ну то виносьтеся звідти. Одно[32] ліжко залишіть, я тобі дам зараз постіль, застели і будеш добре палити й доглядати цього хворого старшину.

      – А ви мені пістоля обіцяли подарувати!

      – Добре… Це у нас пара хлопчиків є, – звернувся до мене господар. – Батьків минулого року вбили большевики, так родинам гуртом допомагаєм, а цих жевжиків не відженеш ніяк – козакувати хочуть…

      Через півгодини я лежав в теплій постелі і старенька черниця натирала мені якимсь бальзамом спухлу ногу. Потім натерла груди і напоїла горячим наваром з якихось[33] трав.

      – З Божою поміччю виздоровієте скоро.

      – Чи не тиф, бабусю?

      – Борони Боже. От така собі пропасниця… По очах бачу. З ногою довше забавимося, а це за три дні пропаде. Угрівайтеся добре, я вам кимось із сестер ще одну ковдру пришлю… Моє нове приміщення виглядало не дуже вибагливо. Стіни давно небілені, пооблущувані. З меблів було тільки військове, а може, чернече ліжко, стілець і стіл, на якому лежало все моє багатство: шабля, кинджал, два автоматичні пістолі, малий німецький штуцер та дві ручні ґранати Мільса. По відході черниці зайшов до келії стрункий, але з медвежими плечима козак, одягнений в кубанський козацький кожух, в татарській каракуловій шапці, з повним набором оправленої в срібло кавказької зброї на поясі. Голена голова, горбатий ніс і темна шкіра робили з нього правдивого чеченця. Глянувши на його суворе, нахмурене обличчя, я відразу здогадався, що це Чорнота, «який не любить дівчат».

      Не привітавшися, сів напроти мене.

      – Ну як?

      – Нічого…

      Я почував себе якось незручно під його поглядом. Такий погляд буває звичайно хіба у мисливця, що стежить небезпечного звіра.

      Він

Скачать книгу