Скачать книгу

target="_blank" rel="nofollow" href="#pic_8.png"/>

      Уривок із зведення розвідки тилу військ Київської області ЗСПР про повстанців південного сходу Київщини (кінець 1919 р.). Знайдено Михайлом Ковальчуком.

      Оригінал зберігається в ЦДВА Росії.

      «Як умру, то поховайте…» – затягнув сильним басом немолодий селянин, що, спершися на рушницю, стояв у першому ряді. Могутні, величні хвилі пісні понеслися над лісами, відкликаючись луною по ярах:

      «…Поховайте та вставайте, кайдани порвіте

      і вражою злою кров’ю волю окропіте».

      Юрба, скінчивши пісню, грізно загула. Почулися викрики:

      «На Чигирин!», «Доки їм терпіти?!», «Смерть коцурівцям!». Отаман став на лавку коло могили і підняв руку з рушницею. Юрба стихла.

      – Брати-громадяни! Ворог вирвав із наших лав одного з найкращих борців, але не піддавайтесь справедливій жадобі помсти! Хай пам’ять про Івана Компанійця вічно живе в наших серцях, та залишім мертвого мертвим, а живе діло – для живих! Скільки разів терпіла Україна поразку і страшну руїну через те, що сини її билися між собою в час, коли на неї насувався ворог ззовні! Про це стара гетьманська столиця, на яку ви збираєтеся, могла би найбільше оповісти… Тепер на Україну насунувся страшний ворог, який руйнує

      і обдирає наш край, безправно вбиває тисячі і тисячі наших людей там, де нарід не вмів і не хотів боротися, щоби рятувати себе, поки ще був час. Але з очей селян падає полуда, і Україна буде боротися, щоби повернути те, що так нерозумно віддала. Ми зможемо перемогти тільки єдністю, дружним вдаром на ворога! А коцурівщина сама загине, бо вона не має під собою ґрунту! Селяни Суботова чи Стецівки[49] підуть разом з нами, коли вийдуть з-під впливу купи авантюрників, коли побачать, що це один шлях до рятунку. Не з ними засліпленими нам боротися, щоби тішити цим ворога!

      Розходьтеся спокійно по домах! Готуйте і бережіть зброю! Будьте готові кожної хвилини стати під сумний чорний прапор[50] Холодного Яру на захист своїх прав і України! Мусимо вернути їй радість і славу!

      Зірвалося і довго не змовкало могутнє «Слава». Коли люди вже замовкли, його ще деякий час повторювали яри.

      «А-а-а-а-а!» – донеслася остання протяжна луна десь здалека.

      – Холодний Яр обізвався… – з якоюсь містичною повагою звернувся до мене Чорнота.

      – Хіба не це він? – показав я на глибокий яр, над яким одною стороною стояв манастир.

      – Ні, це старе русло річки Косарки, з якою зв’язана леґенда про те, що коло тисячі років тому назад якась княгиня Мотрона перетворила свій укріплений замок на манастир, бо в дійсности це манастир Св. Тройці, а не Мотрони. Ось у цей бік до Жаботина гори Весела і Червона, на яких стояв гайдамацький табор. Он там – Скарбовий Яр, в якому була гайдамацька скарбниця. А там пішли Кривенків Яр, Чорний Яр, Попенків Яр, Гадючий Яр, а Холодний Яр у цей бік, верстви півтори-дві звідціль. Починається від Мельничанських хуторів і тягнеться верстов із сорок, десь аж за Лебедин. Він найглибший з усіх, його схили в деяких місцях мають з вісімсот метрів висоти.

      Для нас

Скачать книгу


<p>49</p>

У вид. 1934 і 1935 рр. Стецівку тут і далі помилково названо «Степівкою».

<p>50</p>

1-й (основний) курінь Холодного Яру мав чорний прапор з гербом України і написом з одного боку «І повіє новий вогонь з Холодного Яру», з другого – «Воля України – або смерть!» і жовто-блакитний прапор з написом «Полк гайдамаків Холодного Яру». (Тут і далі астерисками позначено авторські примітки. – Упор.)