LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що це пісчані Кучугури за Тясмином, про які оповідав господар. Справа, в кінці долини, – Медведівка. Від неї ліворуч, попід гори, іде смугою й ховається у лісі і в ярах село Мельники. Вся місцевість дійсно нагадує Кавказ у зменшеному розмірі. Гори, вкриті лісами, роблять на обрії чудові візерунки,[25] перерізані глибокими ярами. На хвилястих полях куди не глянь – високі кургани-могили. Видно, що тут колись бували діла – було кого і ховати.

      Впереді[26] наліво видно над лісом церковну копулу. Це Мотрин манастир, штаб гайдамаків. Через деякий час в’їжджаю в Мельники.

      Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, співаючи «Серед степу на просторі», озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.

      Під’їжджаю до них:

      – Добридень, хлопці!

      – Слава Україні! – відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість[27] «Здоров» вітатися «Слава Україні!», а відповідається «Україні слава!». Питаю їх, як їхати до манастиря.

      – Можна їхати селом, лиш[28] сюди дальше. Виїжджайте оцією вуличкою на гору, там за вітряком спуститеся з гори на Кресельці, а звідтіль[29] проста дорога лісом.

      Виїжджаю на досить круту гору, і знову стає видно монастирську копулу, що зникла була за обрієм, коли з’їхав з Головківської гори.

      За млином знову спускаюся в село і, переїхавши місток, в’їжджаю в лісничівку – кілька будинків під бляхою. Це і є Кресельці.

      У вікні будинку зліва – обличчя гарненької дівчини з великими чорними очима, справа на воротях стоїть струнка сіроока дівчина в одній легкій блюзці. Як маєш двадцять два роки, то, не дивлячись[30] на те що хворий, нехотячи задивишся і на чорні, і на сірі. І лише виїхавши з під їх «обстрілу», помічаю, що окрім дороги, по якій пішов кінь, вліво пішла друга дорога. Деякий час вагаюся, але рішаю, що їду добре, якраз в напрямку невидної зараз копули.

      – Козаче! Вам до манастиря треба? То ви не туди поїхали, цією дорогою ще до большевиків заїдете! – кричить навздогін дівчина з воріт.

      Повертаю коня і під’їжджаю до неї.

      – А ви звідки знаєте, що мені до манастиря треба?

      – Бо сюди всі козаки їздять… З хати виглядає мати:

      – Ганю! Марш до хати, бо замерзнеш! Бісової віри дитина, як побачить козака – то боса по льоду побігла би…

      – Чого ви кричите! Це не наш козак, дороги до манастиря питає.

      – А ви хіба всіх своїх знаєте?

      – Авжеж знаю. Їздять коло нас…

      – Мабуть, і погрітися заїжджають…

      – Чому б не заїжджали! Один тільки є такий… нахмурений. Дівчат не любить… Чорнота називається – аж з Кубані він. Але його наші люди люблять, бо він москалів дуже б’є.

      Прощаюся і їду по дорозі наліво.

      – Скажіть Чорноморцеві, що ми з Присею до вечерні прийдем! – кричить вже з подвір’я «бісової віри

Скачать книгу