Скачать книгу

багато з-поміж українців так реаґує на образу своєї особистої чи національної чести? От ти служив між кавказцями. Чи тобі прийшло коли в голову зневажити гордість чи національний звичай підвладного тобі козака? Московські кадрові старшини залюбки били морду жовнірові москалеві, українцеві, полякові, але чи хтось із них відважився вдарити чеченця або кабардинця? Ніколи! Бо знав наперед, що той відповість на це вдаром кинджала, не турбуючися, що завтра за це його розстріляють.

      Шістьдесять років тягнулася нещадна війна між могутньою Московською імперією і горсточками кавказьких горців, але й переможені, вони гордо споглядали з своїх гір на переможців, як на щось нижче від себе, і не спішили їм прислужуватися.

      Москва не брала з них податків, не брала до війська – була задоволена, що вони не відновлюють[75] боротьби. Часом голодний і обідраний, кавказець за жадні скарби не віддавав і не продавав прадідівських кинджала та шаблі, і в цьому був весь секрет пошани до нього. Племена, які налічували заледви[76] кількасот тисяч людей, примушували переможного ворога шанувати свої звичаї, мову, релігію, а коли б кабардинців чи хевсурів було сорок міліонів, то, повір мені, Москва із своїми шестидесяти міліонами в решеті б у них танцювала!

      А полюбуйся нашим нащадком великих прадідів, що потрясали колись мурами Царгороду! Навіть у свойому[77] бойовому гимнові він називає ворогів не інакше як ласкаво – «воріженьками», що[78] мають від чогось згинути як роса на сонці, бо він сам задобрий і залінивий, щоб розбивати їм голови.

      К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний пав’ячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо[79] наших «приятелів» шанувати їх – Україна ніколи не буде щасливою.

      Я христіянин і вірую в Бога, але я не згоджуюся з Христовим заповітом підставляти праву щоку, як тобі приліплять ляща по лівій. Така засада для українців погубна, бо маємо таких добрих сусідів, що будуть бити поки влізе, і соромно їм ніколи не стане, бо б’ють вони нас не для розваги, а тому що їм потрібні багацтва нашого краю.

      Багато мені не подобається з того, як ми взялися до справи… Хочеш, я тобі дам почитати останні книжечки Лєніна про тактику боротьби і організацію влади? Я б усіх наших міністрів засадив на шкільну лавку вивчити їх, дописавши дещо між рядками. Нас б’ють без сентиментів. Але, знаєш, це добре. І чим більше будуть бити і знущатися – тим краще. Ні один народ не переживав того, що тепер переживає Україна, але й нікому це так не йшло на користь, як іде українцеві. Це перетворить лінивого українського вола в хижого звіра, який, вирвавшися колись на волю, як побачить, що хтось знову протягає до нього лапу, – не буде ждати, поки треба буде оборонятися, а сам буде нападати. Уяви собі, що було би з нашими бідними ворогами, якби хоч на половині України була така холодноярщина? От я, маленький Андрій Чорнота, можу вдарити зараз у великий монастирський дзвін, і холодноярські села Скачать книгу


<p>75</p>

У вид. 1938 р.: «відновляють».

<p>76</p>

У всіх прижитт. вид. «ледве» упереміж із «ледви».

<p>77</p>

У вид. 1934 і 1935 рр. тут і далі подекуди: «свому».

<p>78</p>

У вид. 1934 і 1935 рр.: «які».

<p>79</p>

У вид. 1934 р.: «заставимо».