LITMIR.BIZ

Скачать книгу

убивство. Ніхто з нас не розглядав імовірність, що вмілий комп’ютерник міг сам зібрати пристрій, який відмикає електронні замки. Навіть Олівія Трелоні про це не подумала.

      – Але цькували її не лише ми.

      Ходжес не розумів, що сказав це вголос, доки всі на нього не озирнулися. Холлі злегка йому киває, наче вони разом думають про те саме. Що не так уже й дивно, зрештою.

      Ходжес продовжує:

      – Те, що ми їй так і не повірили, – правда, хоч скільки вона показувала нам свій ключ і замикала машину, тож частково ми відповідальні за те, що вона вчинила, але Хартсфілд стежив за нею, замисливши лиходійство. Це ж ви про це, так?

      – Так, – каже Піт. – Він не вдовольнився тільки викраденням машини й використанням її як знаряддя вбивства. Він заліз їй у голову, навіть підпустив їй у комп’ютер аудіопрограму із зойками, стогонами й звинуваченнями. Ну і ти ж, Керміте.

      Так. Він теж.

      Ходжес отримав отруйний анонімний лист від Хартсфілда, перебуваючи практично на дні, – жив сам-один в будинку, погано спав і не бачив практично нікого, крім Джерома Робінсона – хлопця, який приходив косити газони і робити дрібний хатній ремонт. На Ходжеса тоді напала поширена недуга професійних поліцейських – пенсійна депресія.

      «Серед поліцейських на пенсії надзвичайно високий рівень самогубств, – писав Брейді Хартсфілд. Це сталося до того, як він почав користуватися поширеним у двадцять першому столітті способом спілкування – Інтернетом. – Я б і не хотів, щоб ти зараз почав думати про свій пістолет. Але ж ти думаєш, правда?» Складалося враження, що Хартсфілд вловив думки Ходжеса про самогубство і намагався штовхнути його за грань. З Олівією Трелоні спрацювало, то йому сподобалося.

      – Коли я починав з тобою працювати, – згадує Піт, – ти мені сказав, що рецидивісти подібні до турецьких килимів. Пам’ятаєш?

      – Авжеж. – Цю теорію Ходжес виклав багатьом поліцейським. Слухав його мало хто, і, судячи зі знудженого погляду Ізабель Джейнз, вона належала до більшості. А от Піт – ні. Він його почув і зрозумів.

      – Вони раз у раз відтворюють той самий орнамент. Не зважай на дрібні розбіжності, казав ти, – і шукай на споді подібності. Адже і в найхитріших – як у того Шляхового Джо, який убивав жінок на придорожніх зонах для відпочинку, – у голові наче перемикач заїв на повторі. Брейді Хартсфілд був знавцем самогубства…

      – Він був архітектором самогубства, – говорить Холлі. Вона не підводить очей від газети, по її чолі пролягла зморшка, обличчя ще блідіше, ніж завжди. Розпрощатися з Хартсфілдом для Ходжеса було непросто (урешті він таки зміг – припинив навідувати сучого сина в палаті мозкової травматології), а для Холлі – ще важче. Він сподівається, що вона не з’їде назад і не почне знову палити, хоча не дивно було б, коли б почала.

      – Хоч як називайте, а орнамент є. Боже, та він рідну матір довів до самогубства.

      Ходжес нічого на це не сказав, хоча завжди сумнівався в переконаності Піта, що Дебора Хартсфілд покінчила з життям, коли дізналася –

Скачать книгу