LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Холлі серйозно окуповується. Вона мислить поза шаблонами, часто за милю від шаблонів, і її здогади можуть виявитися просто надзвичайними. І хоча вона за природою й боязка – Бог її знає, з яких причин, – ця жінка здатна виявляти відчайдушну хоробрість. Саме через Холлі нині Брейді Хартсфілд, той самий «Містер Мерседес», лежить у регіональній клініці мозкових травм «Лейкс» при лікарні імені Кайнера. Холлі шарахнула його по голові шкарпеткою, повною кульок від підшипників, і проломила череп – і Хартсфілд не встиг спричинити катастрофу ще жахливішу, ніж та кривава подія в центрі. Ну а тепер злочинець живе у сутінковому світі, про який головне світило клініки мозкових травм каже: «Стабільний вегетативний стан».

      – Паралізованих можна мити в душі, – додає Холлі, – тільки це незручно через те обладнання, до якого вони під’єднані. Тож їх більше мочалкою обтирають.

      – Ходімо на кухню, там світліше, – каже Піт, і всі так і роблять.

      Перше, що помічає Ходжес, – це сушарка для посуду, де стоїть однаєдина тарілка – та, з якої востаннє їла місіс Еллертон. Кухонний стіл просто сяє, а підлога така чистісінька, що хоч їж із неї. Ходжес міркує: напевно, і її ліжко нагорі теж чепурненько застелене. Може, й килими вона пропилососила. А тут отаке – підгузок! Ну, видно, дбала жіночка, про що могла. Колись уже опинившись перед питанням про самогубство, Ходжес може встановити зв’язок.

      6

      Піт, Іззі і Ходжес сидять за столом на кухні. Холлі просто сновигає навколо – іноді зупиняється за спиною в Ізабель, поглядаючи на фотографії, які Іззі склала до теки під назвою «Еллертон / Стовер», іноді зазираючи в усілякі шафочки, і її пальці в гумових рукавичках торкаються речей обережно, немов метелики.

      Іззі продивляється знімки, гортаючи їх на екрані під час розмови.

      На першому фото – дві немолоді жінки. Обидві м’ясисті й широкоплечі, вбрані в червону нейлонову форму «Хатніх помічників», але одна з них (певне, Джорджина Росс, здогадується Ходжес) плаче, обхопивши себе руками за плечі. Друга – Івонна Карстерс – вочевидь, зліплена з міцнішого тіста.

      – Вони прийшли сюди о п’ятій сорок п’ять, – розповідає Іззі. – У них є ключ, то вони не мають стукати чи дзвонити. Іноді Мартіна спала до пів на сьому, каже Карстерс. Місіс Еллертон у таку пору вже не спала, вставала десь о п’ятій і тут-таки варила собі каву. А цього ранку жінки прийшли, її не зустріли й запаху кави не почули. То подумали, що хазяйка випадково заспала, то й на здоров’я. Вони навшпиньках пішли до спальні Стовер, он-де по коридору, подивитися, чи прокинулася вже вона. І ось що побачили.

      Іззі показує наступне фото. Ходжес очікує, що Холлі знову гидливо скаже «уу…», але жінка мовчить і уважно придивляється. Стовер лежить у ліжку, ковдра сповзла їй до колін. Спотворене обличчя так і не відновилося, але те, що залишилось від нього, має доволі мирний вигляд. Очі заплющені, покручені руки складені на грудях. Із худого живота стирчить годувальна трубка. Її візок, котрий Ходжесу більше нагадує часову капсулу для космонавта, стоїть поряд.

      – У

Скачать книгу