LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мені тридцять шість. За віком можу бути твоїм батьком.

      Клер насуплює брови: з математикою вона не товаришує.

      – Але якщо тобі було дванадцять у 1975-му…

      – Пробач, правду кажеш. Я про те, що насправді мені тридцять шість, але десь там, – махаю рукою в напрямку півдня, – мені двадцять. У справжньому часі.

      Клер намагається перетравити це.

      – То тебе – два?

      – Не зовсім. Я завжди один, але коли подорожую у часі, інколи потрапляю туди, де я вже є, і тоді можна сказати, що нас двоє. Чи більше.

      – А чому я тебе більше, ніж одного, ніколи не бачила?

      – Побачиш. Коли ми зустрінемося в моєму теперішньому, це траплятиметься досить часто.

      Частіше, ніж хотів би, Клер.

      – То хто ж тобі подобався у 1975 році?

      – Насправді ніхто. У дванадцять років я думав про інші речі. Але коли мені виповнилося тринадцять, я по-справжньому втюрився у Петті Герст.

      Здається, Клер роздратована.

      – Дівчина з твоєї школи?

      Сміюся.

      – Ні. То була багата каліфорнійська студентка, яку викрали ті жахливі терористи з лівими переконаннями і змушували її грабувати банки. Декілька місяців її щовечора показували у новинах.

      – Що з нею сталося? Чому вона тобі подобалася?

      – Пізніше її відпустили, вона вийшла заміж, народила дітей; тепер вона – багата каліфорнійська леді. Чому вона мені подобалася? Навіть не знаю. Знаєш, це безглуздо. Гадаю, я розумів, як саме вона почувалася, коли її забрали і змушували робити те, що вона не хотіла, і ще здавалося, що їй це наче й подобалося.

      – Ти робиш те, що тобі не подобається?

      – Аякже. Постійно. – Моя ліва нога затерпла, піднімаюсь і трясу нею, допоки нога не починає пощипувати. – Я ж не завжди опиняюся цілий і неушкоджений з тобою, Клер. Досить часто я потрапляю у місця, де мушу красти одяг та їжу.

      – Справді? – Вона насуплює обличчя й тоді бачить свій хід, робить його і тріумфально дивиться на мене. – Мат!

      – Ого! Браво! – вітаю її. – Ти – королева шахів du jour[24].

      – Так, – каже Клер, сяючи з гордощів. Вона починає розставляти фігури у початкові позиції. – Ще раз?

      Вдаю, що дивлюся на неіснуючий годинник.

      – Авжеж. – Знову сідаю. – Ти зголодніла?

      Ми тут уже кілька годин і запаси вичерпалися. У нас лишились тільки крихти в пачці з-під чипсів «Дорітос».

      – Ага. – Клер тримає за спиною два пішаки; торкаюсь її правого ліктя, вона показує мені білого пішака. Роблю стандартний перший хід: пішак королеви на d4. Вона стандартно відповідає на мій стандартний хід: пішак королеви на d4. Наступні десять ходів ми робимо доволі швидко, з помірними втратами, а тоді Клер якийсь час сидить, замислившись над дошкою. Вона завжди експериментує, завжди пробує coup d’éclat[25].

      – А хто тобі подобається тепер? – запитує вона, не піднімаючи голови.

      – Ти маєш на увазі у двадцять років? Чи у тридцять шість?

      – І тоді, і тоді.

      Намагаюся згадати себе двадцятирічного. Розпливчасті образи жінок, грудей, ніг, шкіри,

Скачать книгу