LITMIR.BIZ

Скачать книгу

як і я. Вона прораховує можливість здійснення прохання.

      – Ну, будь ласка?

      – Добре, я спробую. – Вона поволі підводиться. Цього року Клер різко підросла. За рік вона виросла на п’ять дюймів і ще не звикла до свого нового тіла. Груди, ноги, стегна – все змінилося. Намагаюся не думати про це, дивлячись, як вона йде стежкою додому. Кидаю погляд на книгу, яку вона читала. Один із романів Дороті Сайерс, якого я не читав.

      Поки Клер повернулася, я вже на тридцять третій сторінці. Вона принесла термос, горнятка, покривало та кілька пампухів. Від літнього сонця у Клер веснянкуватий ніс, і я мушу стримуватись, щоб не запустити свої долоні в її вигоріле волосся, яке спадає їй на руки, поки вона розправляє покривало.

      – Благослови тебе Господь. – Беру термос, наче у ньому святі дари.

      Ми сідаємо на покривало. Скидаю шльопанці, наливаю горнятко кави й роблю ковток. Надзвичайно міцна і гірка.

      – Трясця! Це ж ракетне паливо, Клер.

      – Занадто міцна?

      Вона здається трохи пригніченою, тож поспішаю похвалити її.

      – Ну, мабуть, кава не буває надто міцною, але ця таки досить міцна. Хоча мені подобається. Це ти готувала?

      – Ага. Я ще ніколи не готувала каву, мені завадив Марк, він зайшов і чіплявся до мене, тому я напевне зробила щось не те.

      – Та ні, нормально. – Дмухаю на каву і залпом випиваю. Мені одразу ж кращає. Наливаю ще одне горнятко.

      Клер бере у мене термос. Наливає собі на денце кави й обережно пробує.

      – Фу, – кривиться. – Яка гидота. Вона й справді така на смак?

      – Ну, зазвичай вона менш нещадна. Ти любиш каву з великою кількістю вершків та цукром.

      Клер виливає залишки своєї кави на галявину й бере пампуха. Тоді каже:

      – Ти перетворюєш мене на дивачку.

      У мене на це немає готової відповіді, така думка ніколи не навідувалась до моєї голови.

      – Е-е-е. Ні.

      – Ти такий.

      – Ні. – Замислююсь. – Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що я перетворю тебе на дивачку? Я нічого такого не роблю.

      – Наприклад, ти кажеш мені, що я люблю каву з вершками і цукром, а я ще навіть не куштувала її. Як я дізнаюся, чи це справді мені подобається, чи подобається, бо ти сказав, що це мені подобається?

      – Але Клер, це ж особистий смак. Ти в змозі зрозуміти, яку каву ти любиш, що б я там не казав. До того ж саме ти постійно не даєш мені спокою, щоб я розповів тобі про майбутнє.

      – Знати майбутнє і коли мені кажуть, що я люблю, – різні речі, – відказує Клер.

      – Чому? Все це залежить від свободи волі.

      Клер знімає черевички і шкарпетки. Заштовхує шкарпетки в черевички й акуратно ставить їх окрай покривала. Відтак бере мої покинуті шльопанці й вирівнює їх зі своїм взуттям, ніби покривало – це татамі.

      – Я гадала, що свобода волі пов’язана з гріхом.

      Міркую над цим.

      – Ні, – відказую, – чому свобода волі повинна обмежуватися поняттями добра чи зла? От, приміром, ти вирішила добровільно зняти взуття. Це не має жодного значення, усім байдуже, носиш

Скачать книгу