Чужинець на чужій землі - Роберт Гайнлайн

Скачать книгу

я її перечитав і зрозумів, що він від’єднався від тіла надто рано, – чи, принаймні, так я думав, коли ґрокнув. Чому?

      – Бо він був балакучим молодим ідіотом.

      – Перепрошую?

      – Я не знаю, Майку.

      Сміт обдумав це. Потім він промимрив щось марсіанською та додав:

      – Я просто яйце.

      – Що? Ти зазвичай так кажеш, коли хочеш попросити про послугу, Майку. Що цього разу? Кажи.

      Сміт вагався, а потім вигукнув:

      – Джубале, брате мій, чи не міг би ти запитати у Ромео, чому він відділився від тіла? Я не можу запитати у нього – я просто яйце. Але ти можеш; і потім ти міг би навчити мене, як це ґрокнути.

      Наступні кільки хвилин розмова страшенно заплуталась. Джубал зрозумів, що Майк вірив у те, що Ромео Монтеккі був живою, реальною особою, – і без особливого потрясіння власного світобачення усвідомив, що Майк очікує, що він якимось чином зможе викликати привид Ромео і зажадати від нього пояснень щодо його поведінки, коли той був іще живим.

      Пояснити Майкові той факт, що ніхто з Капулетті та Монтеккі ніколи не мав жодного вияву тілесного існування, було складно. У Майковому досвіді не було поняття «вигадка»; не було нічого, на що він міг би покластися. Тому емоційні Джубалові спроби пояснити цю ідею так сильно засмутили Майка, що Джилл побоювалася, що він зараз може скрутитися й заглибитися в себе.

      Але Майк і сам побачив, як небезпечно близько він підійшов до цієї необхідності й уже усвідомив, що не повинен користуватися цим прихистком у присутності друзів, позаяк (за винятком його брата, лікаря Нельсона) це завжди спричиняє їх емоційні зворушення. Тож він доклав чимало зусиль, сповільнив серцебиття, заспокоїв емоції та посміхнувся:

      – Я почекаю, поки ґрокання прийде саме собою.

      – Так краще, – погодився Джубал. – Проте на майбутнє: перед тим як читати що-небудь, запитай мене, чи Джилл, чи будь кого іншого, чи це не художня література. Я не хочу, щоб ти заплутався.

      – Я запитаю, Джубале. – Майк вирішив, що коли він ґрокне цю дивну ідею, то має доповісти про всю її повноту Старійшинам… І раптом зрозумів, що йому невідомо, чи знають Старійшини про «вигадки». Цілковито неймовірна думка про те, що могло існувати щось, що було б таким ж дивним для Старійшин, як і для нього, виявилася значно революційнішою (навіть єретичною), ніж досить-таки дивне уявлення про вигадку. Тому Майк поспішно відкинув її, щоб охолодити і зберегти для майбутнього глибокого вивчення.

      – …але я покликав тебе сюди, – говорив його брат Джубал, – не для обговорення літературних форм. Майку, пам’ятаєш день, коли Джилл забрала тебе з лікарні?

      – Лікарня? – повторив Майк.

      – Не впевнена, Джубале, – перебила Джилл, – що Майк коли-небудь знав, що був у лікарні. Щонайменше я ніколи йому про це не говорила. Дозволь мені спробувати.

      – Вперед.

      – Майку, пам’ятаєш місце, де ти був – де ти жив у кімнаті сам до того, як я одягла тебе і забрала звідти?

      – Так, Джилл.

      – Потім ми пішли в інше місце, я роздягла тебе та вимила.

      Сміт посміхнувся від приємних спогадів.

      – Так.

Скачать книгу