LITMIR.BIZ

Скачать книгу

згадала дівчину з кав’ярні, що вирячувалася на Саймона. У дівчат завжди такий вираз обличчя, коли їм хтось подобається. Враховуючи все, що сталося, Клері майже забула, що Джейс був симпатичний. Зовнішність Алека була витончена та яскрава, але риси обличчя Джейса були цікавішими. При денному світлі його очі набули кольору золотистого сиропу і… дивилися просто на неї. Він повів бровою.

      – Щось трапилось?

      Клері миттєво зрадила жіночу стать.

      – Дівчата з іншого кінця вагону витріщаються на тебе.

      Джейс промовив з глибоким задоволенням:

      – Ясна річ, – сказав він. – Я неймовірно привабливий.

      – Ти ніколи не чув, що приваблива риса – це скромність?

      – Тільки від негарних людей, – зізнався Джейс. – Може, лагідні й успадкують землю, та на сьогодні вона належить марнославним. Таким, як я, наприклад. – Він підморгнув дівчатам, які пирснули та сховалися за своїм волоссям.

      Клері зітхнула.

      – А як це вони тебе бачать?

      – Чари доволі клопітно використовувати. Іноді ми обходимося без них.

      Здавалося, випадок з дівчатами в потязі трохи покращив настрій Джейса. Коли вони вийшли зі станції й попрямували до квартири Клері, він витягнув з кишені одне з лез Серафимів і почав крутити ним між пальцями, щось наспівуючи собі під ніс.

      – Ти без цього не можеш? – запитала Клері. – Це дратує.

      Джейс почав намугикувати голосніше. Мелодія нагадувала щось середнє між наспівом «З днем народження вас» та популярною патріотичною піснею.

      – Пробач за ляпаса, – сказала вона.

      Він перестав наспівувати.

      – Радій, що вдарила мене, а не Алека. Він дав би здачі.

      – У нього аж рука свербіла, – визнала Клері, відкинувши ногою порожню бляшанку з-під безалкогольного напою, що трапилася на її шляху. – Як це тебе Алек назвав? Пара… що?

      – Паработай, – сказав Джейс. – Це означає «пара воїнів, які борються разом і ближчі, ніж брати». Алек більше, ніж мій найкращий друг. Наші батьки були паработай замолоду. Його тато був моїм хресним батьком. Тому я і живу з ними. Вони – моя прийомна сім’я.

      – Але твоє прізвище не Лайтвуд.

      – Ні, – сказав Джейс.

      Дівчина хотіла розпитати про його прізвище, але вони підійшли до її будинку. Серце Клері голосно загупало в грудях, напевне, його було чутно за багато кілометрів. У вухах шуміло, а долоні спітніли. Вона зупинилася перед живоплотом і повільно підвела очі, очікуючи побачити жовту поліцейську стрічку, що охороняла передні двері, розбите скло на газоні та довкола розгардіяш.

      Але жодних ознак руйнування не було. Купаючись у приємному полуденному світлі, фасад із бурого пісковику, здавалося, аж блищав. Бджоли ліниво гули навколо трояндових кущів під вікнами мадам Доротеї.

      – На перший погляд, нічого не змінилося, – сказала Клері.

      – Зовні, – Джейс засунув руку в кишеню джинсів і витягнув ще один хитромудрий пристрій з металу та пластику, який Клері помилково прийняла за мобільний телефон.

      – Отже, це сенсор? Для чого він? –

Скачать книгу