LITMIR.BIZ

Скачать книгу

чай, або нічого.

      Клері впустила поділ топу, весь у мокрих плямах, і спитала:

      – Що мені тепер робити?

      – Почнімо з того, що ти трохи розповіси мені, що сталося, – сказав Годж, порпаючись у кишені. Він витягнув чистий новий носовичок і простягнув їй. Вражена Клері взяла його. Вона ніколи досі не зустрічала людей, що носили із собою носовичок.

      – Істота, на яку ти натрапила у своїй квартирі, була першим демоном, якого ти побачила? Ти до того здогадувалася, що такі створіння існують?

      Клері заперечно похитала головою, потім спинилася.

      – Ще одного я бачила напередодні, та я не розуміла, хто це. Коли я вперше побачила Джейса…

      – Так, звичайно, як я міг забути, – кивнув Годж. – У «Пекельному лігві». То було вперше?

      – Так.

      – А твоя мама ніколи не розповідала тобі про інший світ, який більшість людей не можуть бачити? Може, вона особливо цікавилась міфами, казками, легендами, фантастичним?..

      – Ні. Мама ненавиділа всі ці речі. Вона навіть диснеївські мультики не любила. Мама не любила, коли я читала манґа[8]. Вважала, що це для малюків.

      Годж почухав голову. Його волосся й не поворухнулося.

      – Дуже дивно, – пробурмотів він.

      – Не зовсім, – сказала Клері. – Моя мати не була дивачкою. Вона була цілком нормальною людиною.

      – Будинки нормальних людей зазвичай не обшукують демони, – спокійно сказав Годж.

      – Можливо, це якась помилка?

      – Якби це було помилкою, – відповів Годж, – і ти була б звичайною дівчиною, то не побачила б демона, що напав на тебе. Твій розум сприйняв би його як щось абсолютно інше: злого собаку чи навіть іншу людину. А ти бачила його, він говорив з тобою…

      – Як ви дізналися, що демон говорив зі мною?

      – Від Джейса. Ти ж сама йому сказала.

      – Він шипів, – здригнулася Клері, згадавши демона. – Він хотів з’їсти мене, але, наскільки я зрозуміла, йому заборонялося.

      – Равенерів, як правило, контролює більш могутній демон. Самі вони не дуже розумні чи здібні, – пояснив Годж. – Він не обмовився, що саме шукав його господар?

      Клері задумалася.

      – Він згадував якогось Валентина.

      Годж так різко випрямився, що Г’юґо, який зручно вмостився на плечі, злетів у повітря, роздратовано каркаючи.

      – Валентина?

      – Так, – підтвердила Клері. – Те саме ім’я я чула від хлопця в «Пекельному лігві», тобто від демона.

      – Ми всі чудово знаємо це ім’я, – сказав Годж. Його голос був спокійним, та Клері помітила, що руки трохи трусилися. Г’юґо знову сидів на плечі, настовбурчивши пір’я.

      – Це демон?

      – Ні. Валентин був Мисливцем за тінями.

      – Мисливець за тінями? А чому ви сказали «був»?

      – Тому що він помер, – прямо сказав Годж. – Він мертвий уже шістнадцять років.

      Клері відкинулася на диванну подушку. В голові пульсувало. Може, не треба було відмовлятися від чаю?

      – Можливо, це хтось інший? Тезко?

      Смішок Годжа був зовсім невеселий.

      – Ні.

Скачать книгу