LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Сумно, але таке трапляється досить часто. З цих міркувань випливало, що, хочеться чи не хочеться, а в двері постукати доведеться.

      Зібравши докупи жалюгідні залишки сміливості, я пішов убрід крізь височенні бур’яни до ґанку – чи то купи битої черепиці та струхлявілих дощок, і зазирнув у вікно з тріснутою шибкою. Все, що я спромігся узріти крізь засмальцьоване скло, – це обриси якихось меблів, тож я постукав у двері і відступив на крок, чекаючи у лячній тиші і нервово мацаючи у кишені лист від пані Сапсан. Я взяв його з собою на той випадок, якщо доведеться пояснювати, хто я є, однак минула хвилина, за нею друга, і мені з дедалі більшою впевненістю здавалося, що лист мені не знадобиться.

      Зійшовши з ґанку у двір, я обійшов будинок, видивляючись – чи нема де ще одного входу, оцінюючи його розміри, але, здавалося, ця споруда була безрозмірною, бо з кожним рогом, що я оминав, вона немов приростала новими балконами, вежками та димарями. Та на зворотному шляху по той бік будинку я нарешті побачив те, що шукав: дверний проріз без дверей із бородою з лоз – зяючий і чорний. Він нагадував роззявлену пащу невідомого звіра, готового щомиті проковтнути мене. Одного лише погляду на ті двері було достатньо, щоби по спині у мене побігли великі холодні мурахи. Не тікати ж мені з переляканим вереском від моторошного будинку, заради якого я проїхав півсвіту? Я згадав всі ті жахи, які довелося пережити дідусеві Портману, і моя рішучість зміцніла. Якщо всередині ще можна когось знайти – я знайду його. Чи їх. Ступивши на облуплені східці, я переступив поріг і зайшов усередину.

* * *

      Стоячи у темному, як склеп, коридорі, я заціпеніло витріщався на предмети на гачках, один в один схожі на людські шкури. Я пережив моторошну мить, коли мені здавалося, що з затінку ось-ось вистрибне схиблений канібал із ножем у руці, та нарешті второпав, що то були всього-на-всього плащі й пальта, зотлілі до ганчір’я і позеленіли від віку. Я мимоволі здригнувся й увібрав повні легені повітря. Ще й кількох футів не ступив, а вже мало у штани не наклав. «Тримай себе в руках», – сказав я сам собі і, відчуваючи, як у грудях важким молотом гупає серце, поволі рушив уперед.

      Кожна наступна кімната була жахливішою за попередню. Газети скупчилися сніговими заметами. Вкриті шаром пилюки розкидані іграшки – як свідчення того, що колись тут мешкали діти. Уражені повзучою пліснявою стіни, прилеглі до вікон, почорніли і немов вкрилися шумовинням. Каміни позабивалися лозами, що спустилися з даху і хижими мацаками розповзалися долівкою. Кухня нагадувала місце якогось невдалого наукового експерименту – після понад шістдесяти років замерзання й відтавання скляні банки із законсервованою їжею вибухнули і заляпали стіни моторошними плямами, а облуплений тиньк лежав на підлозі їдальні товстим шаром, через що мені спершу здалося, наче всередині будинку випав сніг. У кінці спраглого за світлом коридору я випробував на міцність хиткі сходи, залишаючи чоботями сліди на товстому шарі пилюки. Східці стогнали, немовби прокидаючись

Скачать книгу