Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник) - Леся Українка

Скачать книгу

в лiсi? Ого-го! помалу!

      Мати Та вiн у мене хлопець молодець,

      ви вже, Килинко, честi не уймайте!

      Килина Нi, то я жартома…

      (Завважає Лева.)

      Ов! дядьку Леве!

      то ви-те вдома?

      Лев (удає, мов не дочув)

      Га? iдiть здоровi!

      (Йде собi в лiс.)

      Килина Ну, будьте вже здоровенькi, тiтусю!

      (Хоче поцiлувати стару в руку, тая не дає, обтирає собi рота фартухом i тричi «з церемонiєю» цiлується з Килиною.)

      Килина (вже на ходi)

      Живi бувайте, нас не забувайте!

      Мати Веселi будьте та до нас прибудьте!

      (Йде в хату i засовує дверi за собою.)

      Мавка пiдводиться i тихою, наче втомленою, походою iде до озера, сiдає на похилену вербу, склоняє голову на руки i тихо плаче. Починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галяву, хату й гай.

      Русалка (пiдпливає до берега i заглядає до Мавки, здивована i цiкава)

      Ти плачеш, Мавко?

      Мавка Ти хiба нiколи

      не плакала, Русалонько?

      Русалка О, я!

      Як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось смiятися до смертi!

      Мавка Русалко! ти нiколи не кохала…

      Русалка Я не кохала? Ні, то ти забула,

      яке повинно буть кохання справжнє!

      Кохання – як вода, – плавке та бистре,

      рве, грає, пестить, затягає й топить.

      Де пал – воно кипить, а стрiне холод –

      стає мов камiнь. От моє кохання!

      А те твоє – солом’яного духу

      дитина квола. Хилиться од вiтру,

      пiд ноги стелеться. Зострiне iскру –

      згорить не борючись, а потiм з нього

      лишиться чорний згар та сивий попiл.

      Коли ж його зневажать, як покидьку,

      воно лежить i кисне, як солома,

      в водi холоднiй марної досади,

      пiд пiзнiми дощами каяття.

      Мавка (пiдводить голову)

      Ти кажеш – каяття? Спитай березу,

      чи кається вона за тiї ночi,

      коли весняний вiтер розплiтав

      їй довгу косу?

      Русалка А чого ж сумує?

      Мавка Що милого не може обiйняти,

      навiки пригорнути довгим вiттям.

      Русалка Чому?

      Мавка Бо милий той – весняний вiтер.

      Русалка Нащо ж було кохати їй такого?

      Мавка Бо вiн був нiжний, той весняний легіт*,

      спiваючи, їй розвивав листочки,

      милуючи, розмаяв їй вiночка

      i, пестячи, кропив росою косу…

      Так, так… вiн справжнiй був весняний вiтер,

      та iншого вона б не покохала.

      Русалка Ну, то нехай тепер жалобу спустить

      аж до землi, бо вiтра обiйняти

      повiк не зможе – вiн уже пролинув.

      (Тихо, без плеску, вiдпливає вiд берега i зникає в озерi.)

      Мавка знов похилилась, довгi чорнi коси упали до землi. Починається вiтер i жене сивi хмари, а вкупi з ними чорнi ключi пташинi, що вiдлiтають у вирiй. Потiм вiд сильнiшого пориву вiтру хмари дощовi розходяться i видко лiс – уже в яскравому осiнньому уборi на тлi густо-синього передзахiдного неба.

      Мавка (тихо, з глибокою журбою)

      Так… вiн уже пролинув…

      Лiсовик виходить

Скачать книгу