Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник) - Леся Українка

Скачать книгу

що в скалі сидить»

      Я поведу тебе в далекий край,

      незнаний край, де тихi, темнi води

      спокiйно сплять, як мертвi, тьмянi очi,

      мовчазнi скелi там стоять над ними

      нiмими свiдками подiй, що вмерли.

      Спокiйно там: нi дерево, нi зiлля

      не шелестить, не навiває мрiй,

      зрадливих мрiй, що не дають заснути,

      i не заносить вiтер жадних спiвiв

      про недосяжну волю; не горить

      вогонь жерущий; гострi блискавицi

      ламаються об скелi i не можуть

      пробитися в твердиню тьми й спокою

      Тебе вiзьму я. Ти туди належиш:

      ти блiднеш вiд огню, вiд руху млiєш,

      для тебе щастя – тiнь, ти нежива.

      Мавка (встає)

      Нi! я жива! Я буду вiчно жити!

      Я в серцi маю те, що не вмирає.

      Марище Почiм ти знаєш те?

      Мавка По тiм, що муку

      свою люблю i їй даю життя.

      Коли б могла я тiльки захотiти

      її забути, я пiшла б з тобою,

      але нiяка сила в цiлiм свiтi

      не дасть менi бажання забуття.

      В лiсi чується шелест людської ходи.

      Ось той iде, що дав менi ту муку!

      Зникай, Маро! Iде моя надiя!

      «Той, що в скалi сидить» вiдступається в темнi хащi i там притаюється.

      З лiсу виходить Лукаш.

      Мавка йде назустрiч Лукашевi. Обличчя її вiдбиває смертельною блiдiстю проти яскравої одежi, конаюча надiя розширила її великi темнi очi, рухи в неї поривчастi й заникаючi, наче щось у нiй обривається.

      Лукаш (побачивши її)

      Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

      (Поспiшає до хати, стукає в дверi, мати вiдчиняє, не виходячи, Лукаш до матерi на порозi.)

      Готуйте, мамо, хлiб для старостiв, –

      Я взавтра засилаюсь до Килини!

      (Iде в хату, дверi зачиняються.)

      «Той, що в скалi сидить» виходить i подається до Мавки.

      Мавка (зриває з себе багряницю)

      Бери мене! Я хочу забуття!»

      «Той, що в скалi сидить» торкається до Мавки; вона, крикнувши, падає йому на руки, вiн закидає на неї свою чорну кирею. Обоє западаються в землю.

      Дія III

      Хмарна, вiтряна осiння нiч. Останнiй жовтий вiдблиск мiсяця гасне в хаосi голого верховiття. Стогнуть пугачi, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче i враз обривається.

      Настає тиша.

      Починається хворе свiтання пiзньої осенi. Безлистий лiс ледве мрiє проти попелястого неба чорною щетиною, а долi по узлiссi снується розтрiпаний морок. Лукашева хата починає бiлiти стiнами; при однiй стiнi чорнiє якась постать, що знеможена прихилилась до одвiрка, в нiй ледве можна пiзнати Мавку; вона в чорнiй одежi, в сивому непрозорому серпанку, тiльки на грудях красiє маленький калиновий пучечок.

      Коли розвидняється, на галявi стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столiтнiй дуб, а недалечко вiд нього недавно насипану, ще не порослу морiжком могилу. З лiсу виходить Лiсовик, у сiрiй свитi i в шапцi з вовчого хутра.

      Лісовик (придивляючись до постатi пiд хатою)

      Ти, донечко?

      Мавка

Скачать книгу