Листи з того світу - Сергій Бут

Скачать книгу

годину наше нечисленне товариство насолоджувалося скромними посиденьками в генделику. На столі була пляшка напівсолодкого вина і легка закуска. Павло, який чомусь захмелів після першого келиха, сидів, сперши підборіддя на зчеплені руки й із закритими очима похитувався під мелодію джазової композиції. Атмосфера налаштовувала на бесіду.

      – Тобі не набридло переїжджати з місця на місце? – запитав Петро, торкнувшись своїм келихом мого.

      Я надпив трохи вина і відповів:

      – Набридло. А вам не набридло постійно тягати мої речі?

      У розмову втрутився Павло.

      – А хто ж їх носитиме, крім нас? Ми ж товариші.

      – Це точно! – погодився я і підніс келих, виголошуючи цілком логічний тост: – За друзів! Себто за вас.

      Ми знову випили.

      – Слухай, а коли ти забереш той старий патефон? – запитав Павло. – Тільки не думай, що він нам заважає. Я просто цікавлюся.

      – Якби водилися вініли, то ми б іноді слухали, а так пилом припадає, – доповнив Петро.

      – Заберу обов’язково. Коли матиму своє житло, тоді й заберу.

      Апостоли перезирнулися і, мов телепати, одночасно видали:

      – Ой, мабуть, іще довго чекати.

      Ми зареготали. Від випитого настрій стрімко піднімався, тож було вирішено збільшити градус напоїв. Межа тверезості дуже швидко залишилася позаду. Друзів потягло на пригоди. Я розрахувався, і ми попростували до нічного кіоску.

      Наступні події вечора хаотично змінювалися, мігруючи від розпивання слабоалкогольних напоїв до незграбних фліртувань із дівчатами. Пам’ять почала відмовляти мені вже після другої пляшки пива і зовсім зрадила, коли ми з друзями прощалися. Далі – суцільна амнезія.

      Привели мене до тями пульсуючі удари у скронях. Вони потрапляли точно в ціль, викликаючи нестерпний головний біль. Похмільна «головотроща» ускладнювалася пекельною посухою в горлі. Я насилу продер очі й підвівся. Розгледів на столі горня, ймовірно з водою. Переконавшись, що то не міраж, я схопив кухлик й одним махом спорожнив його.

      «Мабуть, Петро Петрович, помітивши мій стан, потурбувався, – виснував я з полегшенням. – Чоловік зрозуміє чоловіка з півслова. А чи зрозуміла б таке Ельза Олександрівна? Байдуже! Ідеальних людей не існує. Бо той самий Петро Петрович, який урятував мене від зневоднення, так і не змирився з моєю пристрастю до колекціонування старожитностей».

      Під монотонне пульсування головного болю я ще кілька годин пролежав у ліжку, обдумуючи план евакуації з цієї квартири на іншу.

      Упродовж кількох наступних днів ми з друзяками мали етапувати мої речі на місце їхнього нового заслання. Почали з найнеобхіднішого: одягу, начиння, книжок, журналів і деяких найцінніших для мене знахідок. Прихопили також мішок картоплі та півмішка цибулі. Справа була не з легких, тому ми вирішили, що однієї ходки на сьогодні досить. Увесь новоприбулий багаж склали в коридорі.

      Залишившись наодинці, я взявся за облаштування своєї кімнати, витративши на це кілька годин. Надвечір до мене

Скачать книгу