ТОП просматриваемых книг сайта:
Листи з того світу. Сергій Бут
Читать онлайн.Название Листи з того світу
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-8331-5,978-966-14-8454-1
Автор произведения Сергій Бут
Голос Ельзи Олександрівни повернув мене зі спогадів.
– У вас усе гаразд?
Склавши руки навхрест, вона стояла на порозі і спостерігала за мною.
– Так-так.
– Тоді ходімо, усе готово.
Я вийшов за жінкою в коридор і, глянувши на себе у дзеркало, зрозумів, чому вона цікавилася моїм станом, – на очах виблискували сльози. Я негайно витер їх рукавом.
Місце, де зазвичай готують їжу, у квартирі Ельзи Олександрівни мало абсолютно інше призначення. Воно скидалося на кімнату-музей, де виставлялись експонати, для приготування кавового напою. На поличках тулилися зо два десятки джезв різної ємності. Мені впала в око одна з них: срібна, середнього розміру. Їй, як на мене, було не менше ста років. Полиці на протилежній стіні прикрашали кілька ручних млинків – у них мололи кавові зерна на різні фракції. У креденсі, що стояв праворуч від мене, виднілися з десяток скляних слоїків із різними сортами кави. Посеред кухні стояв великий дубовий стіл із порцеляновим сервізом і кавником. Решта кухонного начиння ховалася від людського ока в нижній частині креденса. Настроєвості додавали гардини темно-бордового кольору, що перекривали доступ сонячному промінню. Це була територія справжнього гурмана.
– Гарна кухня, – промовив я.
– Дякую.
Каву пили з порцелянових чашок і, ласуючи вівсяним печивом, вели розмову про майбутнє співіснування.
– Ви казали, що у вас багато речей.
– Так. Справа в тому, що я колекціоную предмети старовини. Загалом то недорогі речі, бо на такі бракує грошей. Але в мене їх назбиралося чимало.
– А де ви їх берете? – адресувалося мені чергове запитання.
– Зазвичай знаходжу. Це дуже цікавий процес.
– Згодна.
Я перевів подих і запитав:
– Ви не заперечуватимете, якщо я заставлю ними всю кімнату?
На якусь мить Ельза Олександрівна завмерла, але відповіла позитивно:
– Зовсім ні. То ваша кімната, що хочете те й робіть. Головне – підтримуйте чистоту і намагайтеся не галасувати, коли в мене будуть відвідувачі.
Підбадьорений останніми словами співрозмовниці, я поставив цілком логічне запитання:
– Вибачте за надмірну цікавість, але що то за відвідувачі?
– Мої клієнти.
– Клієнти? – вирвалося в мене з несподіванки.
– Так. Я ворожу на кавовій гущі і на картах.
– Цікаво, – відповів я, поставивши чашку на стіл.
– Сподіваюся, ви розумієте, що тиша і спокій є неодмінними атрибутами такого процесу.
– Так-так, звісно. Якщо бажаєте, я можу йти з дому на той час…
Вона різко обірвала мене, не давши змоги закінчити думку.
– Нема потреби. Досить належно поводитися.
І хоч її вимоги були обґрунтованими, як на мене, вони свідчили про надмірну обережність. Очевидячки,