Мої Дікамерони - Юрiй Логвин

Скачать книгу

за собою батькові книжки – «Калевалу» з ілюстраціями знаменитих філоновців, «Слово о полку Ігоревім», «Пісню про Гайявату», «Офорти Рембрандта», чотирі важких томи «Мастера искусства об искусстве». У тих книгах були голі тіла, різних авторів. А що оголені «тьоті» чергувалися з пейзажами, портретами й натюрмортами, то «голизна» вкарбувалась у мою дитячу голову, як річ природна й обов’язкова для всякого художника. Не знаю чому, але, на мій дитячий смак, найбільше подобався офорт Рембрандта «Оголена зі стрілою».

      Тобто дещо я пояснив. А тепер поволі перейдімо до мого дебюту. Добре, що матінка привчала підписувати всі роботи та ставити дату. Тому і про час, і про місце почну оповідь.

      1954 року я закінчив сім класів і того чудового сонячного літа відбув у мандри. Зупинився я в одному дивному, просто казковому містечку. Воно на річці Стрипа, лівій притоці Дністра.

      Містечко стародавнє. Тут тобі і руїни величного замку на горі, і барокова ратуша XVIII століття з шаленими, експресивними скульптурами Пінзеля, католицький старовинний костьол і барокова юдейська божниця, старовинні муровані церкви.

      Містечко на різних рівнях, тераса над терасою. Піднімаєшся з однієї вулиці на іншу – і вже дахи будників, які кілька хвилин височіли над твоєю головою, тепер у тебе під ногами. Але найбільше мене захоплювали дві речі в цьому місці – водяні млини та риболовля. На кутку, який звався Нагірянкою, уздовж потічка стояло кілька млинів. А потічок весело струменів по схилах до Стрипи. Колеса млинів тих піднімались вище від їхніх дахів. З лотоків на плитниці величезних колес падали пасма склистої води. Колеса бризкали густими роями крапель на оброслі зеленими водоростями камені, на соковиту траву, на поцятковані смарагдовим мохом почорнілі дошки даху. У найбільшому млині – найдірявіше колесо. Тугий струмінь води з лотоків пролітав через порожнечу в колесі і дзвінко падав у русло ручая. Цей млин, кособокий, латаний дошками й диктом, підпертий колодами, двигтів і рипів в одне дихання зі своїм здоровенним колесом і бадьоро гуркотів жорнами.

      Я не одну годину прів за малюнком млина. Та й не один день. Але мої старанність і терпіння були винагороджені довгих п’ятдесят сім років потому. З дуже невеличкими змінами я переніс цей малюнок у проект поштової марки. Марка вийшла вдалою й полетіла по всіх світах. Можу похвалитися без всяких обмовок, бо не знаю іншого художника, який би зробив щось подібне.

      А в останній сеанс я засидівся коло того млина й схаменувся тільки тоді, коли повністю змінилось освітлення. Швиденько зібрав своє причандалля й пострибав униз до міста.

      Пролетів повз бондарну майстерню, що майже нависла над самим водоспадом. Шумування води, плюскіт, гуркіт об каміння відбивався луною межи стінами будинків. На дверях майстерні вже висів замок.

      І я пострибав далі вниз.

      Праворуч, по схилу вулиці одна за одною ховались коробки одноповерхових будинків. Які сірі, цементні, які червоно-руді, цегляні з одбитим тиньком. Без віконних і дверних рам, без дахів.

      Наступного дня малював у тій бондарні над водоспадом. І спитав у довговидого бондаря,

Скачать книгу