Мої Дікамерони - Юрiй Логвин

Скачать книгу

за мною привезли порізаного молодика. Сімейні порахунки за хмільним столом. Удар ножем у груди. Зачеплена серцева оболонка.

      Не встигли його привезти з операційної, як біля нього вже сидів лягавий у білому халаті. У руках записник і олівець. Що говорять – не чути. Але гість бадьоро водить олівчиком.

      Спочатку я намагався спостерігати за цими двома. Але далі мене прихопило знов і мені було не до них. Чи дозволили мені пити вранці: ще до операції – не пам’ятаю.

      А от як голила мене тупою великою бритвою молодесенька медсестра, пам’ятаю. Ще й зараз, як згадаю, то здригаюсь…

      Сама ж операція пройшла для мене в задусі й зеленім мороці болю. Відходив від операції погано й довго.

      Перше, що мене відволікло від власного болю, то рейвах біля ліжка міліціонера Редьки. Чоловічок невеличкий, хирявий. Але у війну партизанив. То німці поцілили його розривною кулею в крижі. Оперувати Редьку мав сам Квартін, а він тут головним.

      Так-от тому міліціонеру Редьці родичі принесли святкову передачу. Сало, домашньої ковбаси, варених яєць і ще чогось природного, натурального. І ось сьогодні на сніданок він упер добре кільце ковбаси, шмат сала та яйця. Редька пояснив – щоб харч не зіпсувався, бо хтозна, коли після операції дозволять їсти. Квартін вислухав пояснення Редьки й наказав викинути геть усе з його тумбочки. А ще зробити дві клізми – одну ввечері, іншу вранці.

      Коли почав потроху чапати палатою й коридором, одна ординаторка, зовсім молодесенька, попросила зробити малюнок для її дисертації.

      Повела вона мене в перев’язочну.

      Там на одному столі жінка: стара, геть гола й без однієї ноги по коліно.

      На другому столі лежить немовля й чеберяє ручками й ніжками. Над ним схилилися три жінки. Дві в білих халатах і шапочках, третя в байковому халаті й хустці.

      Немовля дивне та страшне – від грудини до лона ні шкіри, ні тіла немає. Тільки якась прозора плівочка нутрощі прикриває.

      Хоч злякався від такого видовища, проте автоматично вхопив альбом і олівець та й заходився зображати те сумне диво.

      Коли вже майже викінчую малюнок, заходить у перев’язочну Квартін. Маска звисає на грудях, на рукавичках кров.

      І залізним голосом дає прочухана ординаторці. Що пам’ятаю – вона виправдовувалась, повторюючи: «Ну він же не гнійний, він же не гнійний…» Це я так зрозумів, що рана в мене не гнійна.

      Хай там як, а закінчував малюнок у ординаторській.

      До ординаторської зайшов і Квартін.

      Підсунув стільця до стіни. Поколупався під халатом у кишені й витяг пачку «Казбека». Закурив цигарку і затягся так, що аж зашкварчало. Після кількох затяжок почав приходити в норму.

      Ну а що я там малюю, він не пхався.

      Одужував я чогось погано. Тому в навчанні добряче відстав. Довелося важко надолужувати згаяне, але дев’ятий клас закінчив без трояків. На сімейній раді вирішили, що я ні в які експедиції не подамся, а поїду в село до родичів. Літо в дідовому селі видалось спекотне, і я це люблю. Лише кілька дощиків пролилося.

      Ми тоді в школі почали опановувати

Скачать книгу