ТОП просматриваемых книг сайта:
Мої Дікамерони. Юрiй Логвин
Читать онлайн.Название Мої Дікамерони
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6420-8, 978-966-14-6419-2, 978-966-14-6306-5
Автор произведения Юрiй Логвин
Отож я домальовую рудого й бачу, що виходить непогана акварель. А головне – рудий схожий на себе. Поки я бігав до лікаря, перший шар добре просох, і другий шар фарби лягає рівнесенько. Починаю розуміти, що говорять на сусідній лавочці.
Юрко без пальців перекидає цигарку «Біломора» з одного кутка рота в інший і виголошує:
– У нас із бабами на пересилці не завжди виходило. Зате як попали в «больнічку», там розговілись. Там барак був, бабам аборти робили. Той барак абортарієм називали. Ми туди навідувалися й баб після абортів шворили…
– Стоп, стоп!.. – спиняє один із слухачів. – Що, зразу, прямо зразу після аборту?!
– Саме так. Скажу тобі – куна після аборту така гаряча, просто горить. Смак! Краще, ніж вагітну шворити.
З краю лавочки обурене питання:
– Та як вони могли на таке згодитись?! Жах!
Юрко насмішливо мружить повіки з білими віями, затягується «Біломором» і криво усміхається:
– А хто їхньої згоди питав? Чи ще не втямив?
Мій натурник, не зводячи очей з орієнтиру, питає:
– Ти вже закінчив? Бо мені шию зводить…
– Робимо перерву. Трохи підсохне, і зразу закінчу.
Поки портрет підсихає, прислухаюсь до розповіді Рижикова. Перед тим він дивився перед себе, мрійливо мружачись, певно, згадуючи щось дуже приємне. І нараз починає свою чергову байку:
– Якщо про баб, то найкраще ми погуляли десь за тиждень після капітуляції! У ті дні лафа була казкова, неймовірна, фантастична!.. (Уперше на такий пафос збивається наша «Шехерезада» – Рижиков.) Що хочеш – роби! Ну спочатку, як заведено, ми квасили від радості. А потім теж продовжували квасити… Але ставало з цим ділом важче. Навкруги всі льохи, магазини, склади були обшукані, досліджені й усе було реквізовано та випито. З’явились паузи, так би мовити, між «бенкетами». Хто тоді протверезів – пішов по німцях шмон наводити. Акордеони, патефони, радіоприймачі, перукарські машинки, фотоапарати, годинники, усякі там чашки, вилки-ложки. Ну хто на що гаразд. А ми з кількома хлопцями, хто молодший і при силі, – Рижиков засміявся й показав зігнутою в лікті рукою «прутня», – почали подалі шукати чогось гіркого випити, а солодкого закусити. І тут виявилось, що не так далеко є німецький табір. Ні, не концтабір, а трудовий, там було звідусіль люду, зігнаного до Німеччини. Як ми потрапили туди, то на хер цей випивон послали. І переключились на дівок. Ну, як годиться, почали з наших. Уявіть собі, навіть кілька целок зламали. Отакої!
– Заливаєш! Які целки? Вони там із німцями, сучки, спали! Підстилки фріцівські, недарма їх потім на шахти й лісоповал своє блядство спокутувати послали!.. – перебиває тирадою сухенький дядечко із жовтим вилицюватим видом.
Рижиков не гнівається, не сперечається, лише зауважує й зневажливо сміється:
– Розвідка фальшивих даних не дає. Затям, друже, та іншим перекажи. Бо я їх …, а не ти! Так слухайте далі. Там були бараки, що в них уже