Віртуалка - Ірися Ликович

Скачать книгу

не знаю, що коїлося у мені, чому саме таку роль обрала для себе того вечора. Захисна реакція? Пригадувала, що у ліжку захотіла рольової гри. Тієї ночі бачила себе повією, його ж – клієнтом.

      Можливо, моя підсвідомість мстила йому бодай вигаданою брутальністю? Чи, може, моє тіло, котре знало і відчувало більше за мене (бо ж я вперто не помічала дійсності), ґвалтувало таким робом нас обидвох, тим самим сигналізуючи мені про небезпеку? Чи, може, то, як у справжніх повіях, у мені волало «над я» – благання любові? Пам’ятаю тільки, що тоді шепотіла: «Ну ж бо, я хочу бути тією гулящою, до якої ти їздив на автобан А14. Я – вона. І це ти до мене чотири тижні поспіль навідувався до рожевого будинку за містом».

      Через необачність сам же мені розповів про короткий бордельний роман ще за часів свого першого шлюбу.

      Ми не пережили нашої першої сварки. Моя віра похитнулася аж під самим коренем. І Іґарюша, мій вередливий Вєдмєжонок, злякався конфліктів. Він не зміг би ніколи прийняти у мені себе справжнього. Йому потрібна була моя засліпленість, аби завжди залишатися для нас на висоті.

      І вже після тієї ночі, коли я п’яно белькотіла йому про найкращих та найгірших клієнтів, після тієї ночі, сидячи в літаку, що стрімко наближався до Львова (мали з батьками «сімейну відпустку»), я, летячи туди сама, бо родичі уже тиждень як відпочивали без мене на Закарпатті, згадувала те, на що раніше навіть не звертала уваги, бо любов моя була до очманіння зашореною. Крутилося у думках, як ми взимку гуляли біля розцяцькованої велетенськими гірляндами Ратуші, у наших наплічниках були ковзани, ми, розчервонілі і радісні, пили глінтвейн, зігріваючи руки керамічними горнятами. То були чудові передсвяткові миті. І тут Іґарюша, по клавши трунок на дерев’яний стіл, простягнув мені свою руку і, тріумфуючи, очікуючи мого захоплення від його дотепності, сказав:

      – А у тєбя єсть саперніца. Хочешь, я пазнаком-лю тєбя с разлучніцей? Знакомся – ета Дуся Кулачкова…

      Наївна, не звикла до вульгарності, я спочатку навіть не в’їхала, про що йдеться. Стояла, дивлячись на нього квадратними очима, ладна розплакатися й розсміятися водночас, аби тільки не виявити, що він, мій неповторний Вєдмєдь, має Дусю, іншу… жінку… А він хихотів, задоволений тим, яке враження справив на мене. І на мить для мене зник шум Weinachtsmarkt-а. Всі продавці з їхніми милими дрібничками просто замовкли. Його жарт вийшов на славу, бо я не тільки не второпала, а ще й налякалася. Того вечора мені не хотілося тримати його за руку. За Дусю. Кулачкову.

      Свіжа, сповнена позитивних емоцій, проте з крижинкою в серці, повернулася я до Відня, аби нікого там не застати. І глибоко, усім серцем та на повні груди вдихнула пустку нашої маленької квартири. А далі, через кілька тижнів, тремтячим від болю, образи та нерозуміння голосом запитати його посередництвом телефонної слухавки:

      – Ти зраджував мене протягом наших прекрасних двох років?

      Й у відповідь уже з Італії, крізь відстань проказав він до мене те, що може тільки вбивати цинічністю

Скачать книгу