LITMIR.BIZ

Скачать книгу

alba y los dos a solas – на світанку і наодинці

      te invito a bailar un bolero – я тебе запрошую танцювати болеро

      de aquellos que están de moda – із тих що в моді

      sentir que se quiebran los cuerpos – відчувати як згорають тіла

      y el alma que se desborda – і душа котра розливається [1]

      Розділ перший

      Передісторія

      Любий Тоні, ти ж, напевно, здогадувався, що для тебе я ладна була говорити не замовкаючи, вичаровуючи із себе слова напіввидихом, зовсім не думаючи про терапевтично-чарівну силу сказаного. Ти, мабуть, помічав, що вся моя суть була зіткана з різнобарвної тканини оптимізму.

      Тоні, я ладна була перетворити своє життя на усну історію для тебе, тільки б ти дослухався до моїх мотивів. Дивився на мене. Розглядав по той бік екрана. Вночі, коли твоя фура перетинала котрийсь із сірих, по обидва боки замурованих бетонням, а всередині переповнених ланцюгами вантажівок автобанів, дивився то на мене, то на засіяну відблисками чужих фар дорогу і шепотів мені: «Засинай, кохана, спи, а я дивитимуся на тебе, і мені не буде самотньо… Рідна… А потім, pardon (це слово вимовляв зовсім на англійський манер – пáдон, із наголосом на перший склад), перед митним контролем, я відключу свого айфона».

      Твоя віртуальна присутність була для мене такою важливою – як світло фар твого великогабаритного авто для твоїх трансферів. Бо твоїм серцем я відкривала у своєму невидимі ворота, крізь котрі так спрагло вливалися до мого тіла звуки майоркійської гітари. Ти, напевно, відчував, наскільки я була відкрита для іспанської музики, бо ж на початках щоразу зустрічала тебе притишеним голосом, котрий губився десь поза вібраціями мотивів фламенко. І вже тільки давши тобі змогу наслухатися досхочу, починала говорити – розповідати тобі про себе. Малювати своє трепетне «я», котре вже розчинилося у тобі.

      Тоні, фари твоєї дальнобійницької вантажівки ставали моїми очима, котрі ніколи не втомлювалися вдивлятися у темінь твоєї посіченої іншими шляхами, мов моє життя, дороги. Коли ти з’являвся на моніторі мого комп’ютера, для мене переставали існувати профайли інших користувачів, і вони, ігноровані, виходили, залишаючи на моїй сторінці новий мінус у віртуальній книзі відвідувачів. Так через місяць у мене набиралася нова сотня негативних відгуків, і тоді моя анкета знову опускалася на щабель нижче… Але ж, Тоні, мені було все одно, бо воно було варте тебе.

      Тоні, чуєш, історія мого життя має кілька початків. У ній фігурують кілька визначальних людей, котрі з плином часу зробилися уже навіть не óбразами, а сходинками, етапами, які й спромоглися, звичайно не без моєї жвавої участі, зліпити моє сьогодення. І з кого б, Тоні, я не починала свою заплутану розповідь, усе було би правильним. Будь то Іґор, перепрошую, Іґарьок, Іґарюша – Мєдвєдь, чи ти, Тоні, або бідолашна Сандра, чи моя циганка-матір, що вийшла заміж за франкфуртського поліцая гера Зелененка, тоді ще простого київського прапорщика Івана, мого батька, – вони всі нашаровувалися невидимими пластами на тремку історію мого минулого, на все моє життя, аби підштовхнути мене до стану вічного щастя, захоплюючої гармонії з собою, у якій я перебуваю відтоді, як твердо вибрала й усвідомила свій життєвий шлях.

      Тому поведу цю прозору нитку скупих спогадів від батьківської невеликої квартири у Франкфурті-на-Майні, де я народилася. Хоча – ні. Мене привели на світ у таборі для біженців. Але я зовсім не пам’ятаю, як нам там велося. На щастя, всього

Скачать книгу