Королівський убивця. Assassin - Робин Хобб

Скачать книгу

пожеж. Хоча червоні кораблі тероризували Шість герцогств уже понад рік, для цих людей вони стали реальними лише цієї ночі. Поселяни вважали себе підготованими. Чули страшні розповіді й вирішили, що з ними ніколи такого не станеться. Але їхні будинки палали, а крики неслися до нічного неба, наче здіймаючись разом із димом.

      – Говори, блазню, – хрипко наказав я. – Згадай для мене прийдешнє. Що кажуть про Сілбей? Про зимовий напад на Сілбей?

      Він уривчасто зітхнув.

      – Це нелегко й неясно, – сказав з ваганням. – Усе тече, усе змінюється. Надто багато руху, Ваша Величносте. Майбутнє розливається у всіх напрямках.

      – Розповідай усе, що можеш побачити, – наказав я.

      – Про це місто склали пісню, – глухо промовив блазень. Стискав мене за плече, крізь нічну сорочку я відчував холод його довгих міцних пальців. Ми обидва затремтіли, і я збагнув, скільки зусиль він докладає, аби далі стояти при мені. – Коли її співають у таверні, відбиваючи ритм приспіву кухлями з елем, то все це не так і зле. Можна уявити собі відважних героїв, якими стали ці люди – воліли краще смерть, ніж неволю. Нікого, жодної людини не захоплено живцем і не перековано. Жодної.

      Блазень на хвилину замовк. Істеричний тон змішувався з легкістю, до якої він силував свій голос.

      – Само собою, п’ючи та співаючи, не бачиш крові. Не чуєш смороду спалюваних тіл. Ані криків. Але це зрозуміло. Ви колись намагалися знайти риму до слів «розірвана дитина»? Хтось спробував «здичавіла личина», але цей вірш геть не складався.

      У його кпинах не було веселощів. Гіркі жарти не допомагали ні йому, ні мені. Мій в’язень, змушений ділити зі мною наше спільне болісне знання, знову замовк.

      Я теж був мовчазним свідком. Жоден вірш не розповідав, як батьки вливали до дитячих ротів отруту, аби врятувати їх від піратів. Ніхто не співав про дітей, що кричали в судомах від сильної швидкої отрути, про жінок, ґвалтованих у мить смерті. Жодній строфі і жодній мелодії не під силу передати, як лучники вбивали своїх рідних, перш ніж їх можна було захопити в полон. В охопленому вогнем будинку я бачив, як десятилітнє хлоп’я відкриває горло на удар ножа в материнській руці. Хлопчик тримав в обіймах тіло любої молодшої сестрички, вже задушеної, бо припливли червоні кораблі, а люблячий брат не міг віддати її ні піратам, ні ненаситному вогню. Бачив очі матері, що підняла тіла дітей і кинулася з ними в полум’я. Таких речей краще не пам’ятати. Але мені не заощаджено цього знання. Моїм обов’язком було пізнати ці речі й закарбувати їх у пам’яті.

      Не всі загинули. Дехто втік до навколишніх полів та лісів. Я бачив, як один молодий чоловік з чотирма дітьми сховався під доки, як вони у крижаній воді чіплялися за оброслі скойками палі, чекаючи, доки пірати не заберуться геть. Інші намагалися втекти й загинули на ходу. Я бачив жінку в нічній сорочці, що вислизнула з дому. По стіні будинку вже здіймалося полум’я. Одну дитину жінка несла на руках, а друга вчепилася їй за поділ одежі й бігла слідом за нею. Навіть у темряві

Скачать книгу