Королівський убивця. Assassin - Робин Хобб

Скачать книгу

переважали серед тих, у чиїх жилах текла кров мешканців Зовнішніх островів. Цим ми були схожі. Але його очі були карими, а не чорними, а вітер викликав рум’янець на його щоках, над кучерявою бородою. Себто серед предків трапився хтось світліший. Ідучи, він накульгував, що було особливо помітним у холодні дні. Пам’ятка, зоставлена вепром, який намагався вбити Чівелрі. Барріч не був таким великим, як це колись мені здавалося. Коли б я далі нормально розвивався, то, схоже, переріс би його ще до кінця наступного року. Не був аж так масивно мускулистим, натомість у його міцно збитому тілі відчувалася постійна напруга і м’язів, і думки. Не через статуру його боялися, а заодно й поважали в Оленячому замку, а через темний норов і впертість. Якось я – тоді ще зовсім малий – спитав його, чи він колись програвав бій. Він тоді саме приборкав норовливого молодого коня і заспокоював його у стійлі. Барріч усміхнувся, його зуби були білими, як у вовка. Піт краплями виступив йому на чолі та спливав щоками на темну бороду. Він заговорив до мене через перегородку стійла:

      – Програв бій? – перепитав, усе ще не віддихавшись. – Бій не закінчений, доки ти не переміг, Фітце. Це й усе, що тобі слід пам’ятати. Байдуже, що думає та друга людина. Чи кінь.

      Мені стало цікаво, чи я теж бій, в якому він мусить перемогти. Барріч часто повторював, що я – останнє завдання, яке дав йому Чівелрі. Мій батько, зганьблений фактом мого існування, зрікся престолу. А все-таки віддав мене цьому чоловікові та наказав добре виховати. Можливо, Барріч думав, що він ще не довершив цього завдання.

      – То що ж, на твою думку, я повинен робити? – сумирно спитав я. Ні ці слова, ні сумирність не далися мені легко.

      – Одужувати, – не одразу відповів він. – Використай цей час на одужання. Його не можна підганяти.

      Глянув на свої ноги, простягнуті до вогню. Його губи скривилися, але це була не усмішка.

      – Ти думаєш, що ми мусимо повернутися? – натиснув я.

      Він відкинувся на спинку крісла. Схрестив ноги у щиколотках і задивився на вогонь. Довго обдумував відповідь. Нарешті сказав, майже неохоче:

      – Інакше Регал вирішить, що він переміг. І намагатиметься вбити Веріті. Чи принаймні робитиме все, що надумає, аби відібрати братову корону. Я присягав моєму королю, Фітце, як і ти. Зараз це король Шрюд. Але Веріті – король-в-очікуванні. Не думаю, що правильно, аби він чекав даремно.

      – Він має інших солдатів, удатніших за мене.

      – Хіба це звільняє тебе від твоєї обітниці?

      – Ти сперечаєшся, як жрець.

      – Я взагалі не сперечаюся. Лише ставлю тобі питання. І ще одне. Що ти втратиш, покинувши Оленячий замок?

      Тепер настала моя черга мовчати. Я думав про свого короля, про все, у чому йому присягнув. Подумав про принца Веріті, про його грубувату сердечність і щире ставлення до мене. Згадав старого Чейда та його повільну усмішку, коли я нарешті доходив до розуміння якоїсь крихти таємної науки. Леді Пейшенс та її покоївку Лейсі. Федврена і Год, навіть кухарку і майстриню Гесті, швачку. Небагато було людей, для яких

Скачать книгу