LITMIR.BIZ

Скачать книгу

із провізією? – спитала Сьюзан, непомітно перейшовши на військову мову.

      – Обійдемося яблуками, – сказала Люсі. – І треба вже щось робити! Ми тут другий день, та досі нічого так і не зробили!

      – Заздалегідь попереджаю, – застеріг Едмунд, – що аніякій рибі я свого капелюха більше не віддам!

      Через упертість Едмунда довелося обійтися лише яблуками. Їх поскладали в один із плащів, попередньо зав’язавши його як лантух. Відтак усі напилися води з криниці (бо в морі прісної води немає і взяти її ніде) й рушили на берег, де залишили човна. Шкода було покидати рідний замок, який хоча й стояв у руїнах, але дітям був замість дому.

      Та попереду на них чекали нові пригоди.

      – ЛМД краще сісти за стерно, ми з Едом – на весла, а дівчата – на ніс, вказувати напрям. Доки не обійдемо острів, тримайтеся подалі від берега. І ось ще що: пропоную познімати кольчуги, а то спечемося, як раки, – повелів Великий король.

      Незабаром зелений берег острова залишився позаду, обриси бухт і піщаних кіс розпливлися, а човен погойдувався на легкій хвилі. Над морем віяло солоним повітрям, і в дрімотній тиші чувся лише скрип кречетів і плескіт весел по воді, що хлюпала в борти. А сонце припікало.

      Ліпше всіх влаштувалися Сьюзан та Люсі. Вони сиділи на носі й коли-не-коли зачерпували воду та розглядали морське дно. Вода виявилася на диво прозорою, й навіть на глибині було видно білий пісок з острівцями брунатних водоростей.

      – Як і в добрі старі часи, – промовила Люсі. – Пам’ятаєш, як ми ходили до Теребінтії, а звідти в Гальму, потім до архіпелагу Семи Островів і відтіль аж до Самотніх островів?

      – Ще б пак! – зітхнула Сьюзан. – А пам’ятаєш наш корабель із головою лебедя на носі та різними крилами по бортах?

      – І шовкові вітрила! І ліхтарі на кормі!

      – А бенкети на палубі! А музики!

      – А пам’ятаєш, як флейтисти залізли у «вороняче гніздо» й грали-вигравали з барила, і здавалося, начебто музика ллється-лине з небес?

      Тим часом човен обійшов острів і тепер можна було триматися ближче до берега, по якому, куди не кинеш оком, тягнулися похмурі непривітні ліси.

      Своєю дикою красою берег полонив уяву і по-своєму був напрочуд мальовничий, проте… милуватися ним діти не могли: у пам’ять їм попри все в’їлися картини не дуже давнього (для них) минулого; коли не було тут аніяких лісів, а росла трава й лежав теплий пісочок, а на березі чекали друзі.

      Потроху в екіпажі відбулися перестанови: Сьюзан змінила на веслах змореного Едмунда, а Едмунд пересів до Люсі.

      – Еге-е ж, невдячна робітонька, – поремствував Пітер.

      – А може, я погребу? – запропонувала мала Люсі.

      – Підрости раніш, – відрізав Пітер.

      Він не те що сердився, просто сил на балачки у нього вже не лишалося.

      Розділ 9

      Що побачила Люсі в лісі

      Ще задовго до того як човен, обігнувши останній мис, вийшов у Дзеркальну затоку, навіть у хлопчаків (не кажучи про Сьюзан) від утоми, як то кажуть, відвалювалися руки та задерев’яніли

Скачать книгу