LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мого, – звернулася вона до Тіквіка, на якого, відверто кажучи, жаль брав дивитися, – просто, коли ви стріляли, то, як мені здається, дмухнув легкий вітерець.

      – Та не було аніякого вітерцю, – гірко махнув рукою Тіквік, – і нема чого мене жаліти. Ви перемогли заслужено, і я навіть не посилатимусь на рану, яку дістав у останньому бою, що сильно нагадує про себе, особливо коли стріляєш із лука й необхідно відводити руку назад.

      – Так вас було поранено! Біднесенький! Дайте-но огляну, – сказала Люсі.

      – Це видовище не для малих дівчат… – почав був Тіквік, та вмить прикусив язика. – Вибачте, ваша величносте, здається, я знову бовкнув дурницю. Якщо ваш брат – вправний воїн, а сестра – прекрасна лучниця, то чому б і вам не бути великою цілителькою?

      Гном сів на сходи, стягнув із себе кольчугу й обережно спустив сорочку з широким коміром, оголивши мускулясту волохату, як у моряка, руку (мається на увазі вигляд, бо за розміром вона була не більша за хлопчачу). На плечі показалася брудна, невміло та прихапцем накладена пов’язка. Люсі обережно її розмотала й відкрила рану.

      Рана була жахливою й уже почала припухати.

      – Бідний, бідний Тіквіку! Який жах! – лише й сказала Люсі, похитавши головою, а далі відкоркувала пляшечку й обережно крапнула на рану одну-єдину краплю.

      – Еге-гей, легше, що ви робите? – захвилювався Тіквік.

      А втім, як він не крутив головою, як не скошував очі, а роздивитися, що там, іззаду, не міг. Тоді він змінив тактику й спробував дістати туди рукою, із того, як він вовтузиться, можна було здогадатися, що рана, напевно, неабияк чешеться (а це точна ознака того, що вона загоюється), і ось гном скочив, подриґав рукою, помахав, пограв м’язами і… заллявся дзвінким щасливим сміхом, геть як мала дитина.

      – Не болить, слово честі, не болить! – примовляв він у захваті. – Який я радий і щасливий, часник-щавель-із-чорносливом! – Насміявшись, він знову посерйознішав і мовив: – Даруйте мені, ваші королівські величності, я поводився прямо-таки безглуздо, так нерозумно, як жоден із гномів, що живе на білому світі. Прошу вас не ображатися на мене, й велика вам дяка: за порятунок, за частування, за лікування і за урок!

      Дітям також було незручно, що вони жартували з нього, тим більше що вони не знали про те, що Тіквіка поранили в останньому бою, і тому навперебій, немовби і самі перепрошуючи, заходилися доводити йому, що ніби все нічого, і що нема за що дякувати, і що поводився він не безглуздо і нерозумно, а розсудливо й розумно, і просто довіряв, але перевіряв.

      – А тепер, – сказав Пітер, – якщо ви впевнилися, що за тягар ми вам не станемо…

      – Упевнився, – засвідчив гном.

      – …Отже, час діяти. Гадаю, що нам слід з’єднатися з Каспіаном…

      – І щонайшвидше! – підтвердив гном. – Через мене ми й без того втратили годину з гаком.

      – Тоді рахуємо: якщо прямувати тією самою дорогою, якою йшли ви, то у нас піде принаймні два дні – на відміну від гномів, ми, на жаль, не можемо крокувати цілу-цілісіньку добу без сну та відпочинку. Якщо я правильно зрозумів, –

Скачать книгу