LITMIR.BIZ

Скачать книгу

від міліції жахливу новину, були в дорозі з Мінська додому…

      Вина, нераціональна, але чітко відчутна вина мучила мене… Я невинувата в смерті Оксани – але винувата, бо вона загинула після приїзду до мене… Що за така кара мені, що за таке жахливе покарання: бути без вини винуватою. Колись доця моя, потім баба Мокрина, тепер от Оксанка… За що я така проклята перед Богом?!

      Після тяжкої розмови з дівчатами я вийшла на двір. Стояла тепла синя ніч, м’якша за любов. З гуляки яблуні також м’яко гепнувся на землю велизний кіт комишевого окрасу. Він пильно подивився на мене і відступив, розчинився в мовчанні темерови.

      Петро казав

      Ленка, яка приїхала до мене ранком, мала поганий вигляд: не спала всю ніч. Попросила кави та ще раз все детально розказати, але чашку з кавою навіть до рук не взяла. Слухала.

      – Тіло розрізане на дві частини, Лено, – розказувала я. – Рівненько. Як у того котенятка. Що то може бути таке? Мені навіть тяжко сказати, як це можна фізично здійснити. Чим? Як? А головне, нащо?

      Вона підняла на мене запалені безсонням очі.

      – Великої надії на міліцію в мене немає, – протягувала я. – Хоча той Сагайдак подібний на толкового спеціаліста, але… Я думаю, ми самі маємо розібратися в цьому. І давай для початку з’їздимо в Страдче.

      Ленка хитнула головою.

      – Не представляю, как мы сможем «разобраться». Но да, надо ехать в Страдичи. Лучше прямо сейчас. Так ли, иначе, к девочкам надо заехать, – вона піднесла нарешті кубочок із кавою до рота, потримала й поставила назад, так і не відсьорбнувши. – Собирайся.

      За чверть години Ленка зосереджено вела машину шосом до Страдча, чи, як тепер називають це старовинне поселище, до Страдичей; зазвичай вона водить в шумахерській такій манері, але не сьогодні. Час від часу вона витирала долонею очі та ніс. Сонце вже піднялося досить високо – ранок скінчався, – але ще стояла над великими пустими лугами тонка ранішня димка, огортала в легкі покривала розкидані там і тут масивні циліндри сіна – результати недавньої косовиці. Безлюдні до крайнеба простори, прекрасні та сумні… Моє почуття вини, що дратувало мене зі вчорашнього дня, окуклилося й сховалося десь у середині тіла – але виказала роги внутрішня гірка самота. З вікна машини я дивилася на широкі луги. Самотня стара остатня могіканка серед прекрасних долин, де скошені травини вже випускають нове листя, ніжне і безмовне. Я так само витерла очі та ніс.

      Коли ми під’їхали до дому Оксанки у Страдичах, її дочки, Ксеня та Ядвіга, сиділи на ґанку, дивлячись в телефони. Вони не підвелися нам назустріч. Побачивши їх зараз, я знову подумала, що не розумію молодих, їх побутування, їх мотивацію, моду, їх сленг. Тайна за сьома печатями їхня уява. Що ці дівчата виглядали на просторах мережі, якого утішання? Вони його явно там знаходили, однак я не розуміла, в чому саме.

      Як себе з ними поводити, що казати, як вспокоювати? І одна, і друга були вельми красивими, але їх краса

Скачать книгу