Кар’єра Никодима Дизми - Тадеуш Доленга-Мостович Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

Щось дивно хиже крилося у її пильному погляді спрямованих на Ніну світло-карих очей.

      – У вас красиві вуха.

      – О!.. – здивувалася Кася. – Я не думала, що від вас це почую. Знаєте, сам маестро Бергано минулої зими на Рив’єрі удостоїв мене такого самого компліменту.

      «Хто ж цей Бергано? Я влип», – промайнуло в голові у Дизми. І голосно додав:

      – На живописі не розуміюся. Ніколи цим не цікавився.

      – Проте це вам не заважає, – люб’язно заперечила Ніна, – мати такий витончений смак, як у великих майстрів.

      Кася поклала кий і заявила, що на сьогодні з неї вистачить більярду.

      – Піду переодягнуся. Ви не хочете разом зі мною проїхатися верхи?

      – Дуже дякую, але маю ще багато справ, – відповів Никодим.

      – Тоді поїду одна. Бувай, Ніночко. – Кася обійняла Ніну за шию і поцілувала в губи.

      Коли Кася зникла за дверима, Дизма сказав:

      – Ваша пасербиця любить вас не як мачуху…

      Пані Ніна раптово відвернулася і підійшла до вікна.

      – Ми любимо одна одну як сестри.

      – Напевно, – зауважив Никодим – різниця у віці між вами дуже невелика. Я сам прийняв вас спершу за сестер. Але ви зовсім різні.

      – Так, – підтвердила Ніна, – і схильності, і характери, і погляди наші діаметрально протилежні.

      – Однак ви любите одна одну.

      Пані Ніна нічого не відповіла, і Дизма, не знаючи, як ще підтримати розмову, вирішив, що час відкланятися.

      – Я піду. Моє шанування. До побачення.

      Ніна кивнула у відповідь і запитала:

      – Може, вам щось потрібно?

      – Ні, дякую, пані.

      – Прошу вас не соромитися і давати розпорядження при-слузі.

      – Дякую.

      Дизма вклонився і вийшов. І доки він ішов, важко ступаючи, по анфіладі кімнат, Ніна все дивилася йому услід – на його незграбну, ніби квадратну, фігуру і червону грубу шию.

      – Ось так виглядає сильна людина? – подумала вона. – Дивно. Втім… О, невиправна мрійнице!.. – розсміялася Ніна і, сплівши руки, потягнулася усім тілом.

      Дизма знову почав студіювати матеріали Куницького, але справа йшла ще гірше, ніж уночі. Він ніяк не міг розібратися у цьому лісі цифр.

      – Ох ти ж чорт! – вилаявся Никодим. – Видно, я дурний, як чобіт.

      Дизмі згадалася гімназія. Там принаймні, якщо не зрозумієш, можна було зазубрити. Правда, робота каторжна, але вихід є. Нарешті, якщо не визубрив, завжди можна було прикинутися хворим і не піти на уроки… А тут немає жодного порятунку, жодного… Тому що зазубрити цього неможливо, а захворіти… Раптом Никодим замислився.

      «А якщо захворіти?»

      Чим це допоможе?

      «У кожному разі, можна відтягнути звільнення на декілька днів… можливо, навіть на декілька тижнів…»

      Ідея! Блискуча ідея! А тим часом щось відбудеться, щось зміниться…

      «Так, – вирішив Никодим. – Що тут довго думати? Із завтрашнього ранку захворію і – все тут!»

      Він почав роздумувати, яку хворобу вибрати. Заразна не годиться: можуть відправити до лікарні. Шлунок – теж не підходить: не дадуть

Скачать книгу