ТОП просматриваемых книг сайта:
Щасливий принц. Оскар Уайльд
Читать онлайн.Название Щасливий принц
Год выпуска 1891
isbn
Автор произведения Оскар Уайльд
Жанр Сказки
Издательство OMIKO
– Як ти гарно говориш! – вигукнула дружина, наливаючи собі кухоль гарячого елю. – Я ледь не заснула, просто наче в церкві!
– Багато людей можуть робити добро, – відповів Мірошник, – а от таких, хто добре говорить, дуже мало. З цього й видно, що добре говорити бага-то важче. Для цього потрібне вміння!
І він суворо зиркнув через стіл на свого маленького сина. Той сидів, похнюпившись, червоний від сорому, і сльози капали в чашку з чаєм. А втім, він був ще зовсім малий, тож йому можна вибачити.
– Це кінець історії? – спитав Водяний Пацюк.
– Звісно, ні, – відповіла Коноплянка. – Це лише початок.
– Тоді ви просто відстали від часу, – зауважив Пацюк. – Нині заведено починати з кінця, потім переходити до початку, а середину розповідати на завершення. Це нова метода. Я чув про неї від одного критика, що прогулювався навколо ставка з якимсь молодим чоловіком. Він дуже докладно описав цю методу, і я певен, що він мав рацію, бо в нього була зовсім лиса голова і окуляри з синіми скельцями, а коли той юнак намагався щось заперечити, він одразу кричав: «Бридня!» Але, прошу, розповідайте далі. Мені надзвичайно подобається Мірошник. Я також маю благородні почуття, тому в нас із ним, здається, багато спільного.
– Тож слухайте, – почала Коноплянка, стрибаючи з лапки на лапку. – Скоро зима скінчилася, розквітли бліді зірочки первоцвітів, і якось Мірошник сказав своїй жінці, що збирається відвідати малого Ганса.
– Яке ж у тебе добре серце! – вигукнула жінка. – Ти завжди піклуєшся про інших! Та не забудь взяти великого кошика на квіти.
Мірошник зв’язав крила свого вітряка важким залізним ланцюгом, почепив на руку великий кошик і спустився до села.
– Доброго ранку, малий Гансе! – привітався він.
– Доброго ранку, – відповів Ганс, спершись на лопату, широко всміхнувся.
– Ну, як тобі велося взимку? – спитав Мірошник.
– Дуже мило, що ви так турбуєтеся про мене, – відповів Ганс. – Правду сказати, було важкенько. Але ж тепер весна, і в мене все добре – бачите, які гарні квіти!
– Ми часто згадували про тебе, Гансе, – сказав Мірошник, – усе гадали, як твої справи.
– Ви такі добрі, – мовив Ганс. – А я вже боявся, що ви про мене забули.
– Гансе, ти мене дивуєш, – обурився Мірошник. – Хіба можна забути про друга! Дружба – дивовижна річ, але, боюся, ти просто не розумієш поезії життя. До речі, які в тебе чудові первоцвіти!
– А й справді, чудові, – згодився Ганс. – А головне, що їх так багато. Це мені дуже пощастило. Може, їх купить донька бургомістра, і тоді я викуплю свого візка.
– Викупиш візка? Ти хочеш сказати, що продав його? Яке глупство!
– Та що вдієш, – зітхнув Ганс. – Бачите, взимку я справді бідував, часом і на хліб грошей бракувало. То спершу я продав срібні ґудзики з недільної куртки, потім – срібного ланцюжка, потім – мою велику люльку, а