Щасливий принц - Оскар Уайльд

Скачать книгу

– Я не боюся.

      – Для того щоб дістати червону троянду, – почав Кущ, – ти мусиш сам створити її з мелодії місячного світла і полити її живою кров’ю свого серця. Ти повинен співати до мене, настромившись грудьми на шип. Усю ніч до ранку ти співатимеш мені свою пісню, і коли шип досягне твого серця, твоя кров просочиться у мої жили і стане моєю.

      – Смерть – то завелика ціна за червону троянду, – скрикнув Соловейко, – а життя любе всім. Як хороше сидіти в зеленім гаю і дивитись, як сонце мандрує небокраєм у золотій колісниці, а місяць – у перлинній! Як солодко пахне цвіт глоду, і дзвіночки, що ховаються в тінистих долинах, і духмяний верес на схилах пагорбів… І все ж таки Любов дорожча від життя, і що то серце якоїсь пташини проти людського серця!

      І він розправив свої темні крила й злинув у повітря. Тінню він промайнув крізь садок і, мов тінь, промчав понад гаєм.

      Юний Студент усе ще лежав на траві, і очі його були ще вологі від сліз.

      – Будь щасливий, – гукнув йому Соловейко, – будь щасливий; ти матимеш свою червону троянду. Я створю її з мелодії місячного світла і поллю живою кров’ю свого серця. Лише одного прошу у віддяку – будь вірним своїй коханій, бо Любов мудріша від Філософії, хоч яка та мудра, і сильніша від Влади, хоч яка та могутня. Крила любові – крила вогненні, і тіло її – полум’я. Вуста її солодкі, як мед, а подих – мов запашне миро.

      Студент звів очі і прислухався, та не міг збагнути, що каже йому Соловейко – адже він розумівся лише на книжковій премудрості.

      Але старий дуб усе зрозумів і неабияк зажурився, бо дуже любив малого Соловейка, що звив собі гніздечко в його вітах.

      – Заспівай для мене востаннє, – прошепотів він. – Мені буде так самотньо без тебе.

      І Соловейко заспівав для старого дуба, і його голос дзюрчав, наче вода у срібному глечику.

      Коли ж він змовк, Студент підвівся, узяв записника і витяг з кишені олівець.

      – В його пісні є своєрідна композиція, – міркував він уголос, ідучи гаєм, – цього не можна заперечувати; та чи є в ній якесь почуття? Боюся, що ні. Власне, цей птах – як більшість митців: працює лише над стилем і не дбає про щирість. Він не пожертвує собою заради інших. Він думає тільки про мелодію. А втім, кожен знає, що всі митці себелюбні. І все ж таки слід відзначити, що деякі ноти йому вдалися просто чудово. Як шкода, що в цьому співі немає ані найменшого смислу, ані користі.

      Він увійшов до кімнати, ліг на своє благеньке ліжко і знову почав думати про свою кохану; а тоді й заснув.

      А коли зійшов місяць, Соловейко сів на трояндовий кущ і притулився грудьми до гострого шипа. Він співав до ранку, і холодний кришталевий Місяць мовчки дивився згори і слухав. Усю ніч він співав, а шип проникав усе глибше та глибше в його тіло і випускав живу кров назовні.

      Він співав про те, як зароджується Любов у серці хлопчика й дівчинки, і що далі він співав, на верхній гілці куща, пелюстка за пелюсткою, поволі розквітала прекрасна троянда. Спершу вона була бліда, мов серпанок над водою, бліда, наче досвітнє марево, срібна, мов крила ранкової зорі. Мов тінь троянди у срібному дзеркалі, мов тінь

Скачать книгу