LITMIR.BIZ

Скачать книгу

расейняйського, котрий за нею наглядає.

      – Не хочу. Цей шляхтич точно за вашим звичаєм віхтя в чоботях носить, а я цього знести не можу.

      – Сама вона їхати не захоче.

      – А це ми ще побачимо. Запроси їх сьогодні на вечерю, щоб її оглянув і визнав, чи варто її на зуб куштувати, а я тим часом, як із нею повестися, вигадаю. Лише заради Бога, не кажи їй про вчинок пана Кміцица, бо це його в її очах підвищить і у вірності йому зміцнить. А за вечерею не зупиняй мене ні в чому, що б я не казав. Побачиш мої методи і власні молоді літа згадаєш.

      Князь Януш махнув рукою і вийшов, а князь Богуслав заклав обидві руки за потилицю і став про стратегію міркувати.

      Розділ VIII

      На вечерю, крім расейняйськогo мечника з Олюнькою, запросили також визначніших кейданських офіцерів і кількох придворних князя Богуслава. Він сам прийшов такий чепурний і прекрасний, що ока було не відвести. Перука його позавивана була майстерно хвилястими пасмами. Обличчя делікатністю кольору нагадувало молоко і троянди. Вуса були наче шовкові, а очі – наче зірки. Одягнений був у чорне, в жупан, зшитий зі смуг оксамиту та іншої матерії, рукави якого, що розтиналися, сколювалися вздовж руки. Довкола шиї чоловік мав викладений широкий комір із дивовижного брабантського мережива, ціни неймовірної, і такі ж манжети на зап’ястках. Золотий ланцюг спадав йому на груди, а через праве плече, уздовж усього жупана, тягнулася аж до лівого стегна портупея від шпаги з голландської шкіри, але так щедро усіяна діамантами, що видавалася, смугою світла, яка мінилася. Так само виблискував від діамантів і ефес його шпаги, а в кокардах його черевиків світилися два найбільші, величиною з горіх. Уся постать магната здавалася величавою, однаково і шляхетною, і прекрасною.

      В одній руці князь тримав мереживну хустинку, другою підтримував завішений за тодішньою модою на ефесі капелюх, оздоблений майстерно укладеним чорним страусовим пір’ям, надзвичайно довгим.

      Усі, в тому числі й князь Януш, задивилися на нього з подивом і захопленням. Князеві воєводі пригадалися його молоді літа, коли він так само вражав усіх при французькому дворі красою та багатством. Літа ці були вже далеко, але тепер здавалося гетьманові, що він ожив у цьому чудовому кавалерові, котрий те саме носив прізвище.

      Розчулений князь Януш, проходячи повз нього, торкнувся вказівним пальцем грудей брата.

      – Світло від тебе променіє, немов від місяця, – сказав він. – Чи не задля Білевичівни так вирядився?

      – Місяцю всюди легко протиснутись, – відповів хвалькувато Богуслав.

      І він став балакати з Ґанховом, біля якого, можливо, навмисно став, аби кращим здаватися, бо Ґанхов був чоловік на диво плюгавий: обличчя мав темне і віспою пооране, ніс картоплиною і задерті вгору вуса. Був наче демон темряви, а Богуслав біля нього – наче янгол світла.

      Тут увійшли дами: пані Корф та Олюнька. Богуслав кинув на неї швидкий погляд і поспішно вклонився пані Корф, і вже було підняв пальці до вуст, щоб Білевичівні послати, за парубоцькою модою, повітряний поцілунок, та помітивши її витончену, горду та вражаючу вроду, в одну мить змінив тактику.

Скачать книгу