LITMIR.BIZ

Скачать книгу

покою, тоді піднявся. Князь Януш думав, що він чогось шукає, але той підійшов до дзеркала, що стояло в кутку, і, нахиливши його відповідно, узявся мацати пальцями правої руки по всьому обличчю, нарешті сказав:

      – Шкіра моя трохи через дорогу обвітрилася, але гадаю, що це минеться. Що електор про нас думає? А нічого. Писав мені, що про нас не забуде.

      – Як це не забуде?

      – Маю листа зі собою, то його тобі покажу. Він пише, що б не сталося, він про нас не забуде. І я йому вірю, бо його вигода так йому наказує. Електор стільки з Речі Посполитої користає, скільки я від старої перуки, й охоче б її шведам віддав, тільки б зміг Пруссію захапати. Але шведська могутність починає його непокоїти, тому радий би на майбутнє мати готового союзника, і буде його мати, якщо ти сядеш на литовському престолі.

      – Лише б так сталося!.. Не для себе я цей трон хочу!

      – Усієї Литви не вдасться, можливо, спочатку виторгувати, але хоч добрий шматок із Білою Руссю та Жемайтією вдасться.

      – А шведи?

      – Шведи також будуть раді нами від сходу відгородитися.

      – Бальзам ти мені ллєш на душу.

      – Бальзам! Ага!.. Якийсь чорнокнижник у Таурогах хотів мені продати бальзам, про який розповідав, що хто ним вимаститься, буде від шаблі, шпаги та списа заворожений. Я наказав його ним намазати, а драбантові проколоти його списом. Уяви собі, навиліт пройшов!..

      Тут князь Богуслав зареготав, показуючи водночас білі, як слонова кістка, зуби. Але Янушу не до шмиги прийшлася ця розмова, тому він знову звернув до dе publicis.

      – Я послав листи до шведського короля і до багатьох інших наших сановників, – повідомив він. – Ти мав би отримати мого листа через пана Кміцицa.

      – Овва! Tа я саме у цій справі й приїхав. Що ти про пана Кміцица думаєш?

      – Гаряча, шалена голова, небезпечний чоловік і вудила носити не вміє, але він один із тих рідкісних людей, котрі з доброю вірою нам служать.

      – Так вважаєш? – гмикнув Богуслав. – А мене мало до небесного королівства не відправив.

      – Тобто? – питав із неспокоєм Януш.

      – Кажуть, братику, що тільки тобі жовч порушити, зараз же тебе душити починає. Пообіцяй мені, що слухатимеш терпляче та спокійно, тоді я тобі розповім щось про твого пана Кміцица, і зможеш пізнати його краще, ніж раніше.

      – Гаразд! Я буду терплячий, але не муч мене.

      – Диво Боже мене з рук цього втілення диявола вибавило, – зронив князь Богуслав.

      І став розповідати про все, що з ним у Пільвішкaх сталося. Не меншим дивом було, що на князя Януша приступ астми не напав, натомість можна було вирішити, що його апоплексичний удар розіб’є. Бо весь трясся, зубами скреготав, пальцями очі затикав, а наприкінці узявся верещати охриплим голосом:

      – Так?!.. Гаразд!.. Лише забув він, що його кокотка в моїх руках.

      – Угамуйся, на Бога, і слухай далі, – зупинив його Богуслав. – Я повівся з ним досить шляхетно, про цю пригоду в щоденнику не напишу і нею хвалитися не буду, бо мені соромно, що цьому грубіянові дався так підійти, як дитина, я, про котрого сам Мазаріні казав, що в інтригах і хитрощах не маю собі рівного в

Скачать книгу