ТОП просматриваемых книг сайта:
Потоп. Том I. Генрик Сенкевич
Читать онлайн.Название Потоп. Том I
Год выпуска 1886
isbn 978-966-03-8104-9
Автор произведения Генрик Сенкевич
Жанр Зарубежная классика
Издательство Фолио
Одного вечора панна Олександра сиділа в челядній, разом із дворовими дівчатами. Це був давній звичай Білевичів – коли гості не навідувалися, гаяти вечори зі слугами, співаючи побожних пісень і показуючи приклад для наслідування. Так само робила й панна Олександра, тим більше, що її дворові дівчата всі були шляхтянками, хоча й дуже бідними сиротами. Вони виконували розмаїту роботу, навіть найважчу, відбували обов’язки при панночці, за це з ними обходилися краще, ніж із простолюдинками. Однак були між ними і селянки, котрі вирізнялися хіба що мовою, адже багато з них польської не знали.
Панна Олександра зі своєю родичкою панною Кульвецівною сиділа посередині, а дівчата на лавках обіч. Усі пряли. У велетенському каміні з навішеним дашком палали соснові колоди та пні, то пригасаючи, то знову вибухаючи яскравим, великим полум’ям або іскрами, в міру того, як решітка каміна поповнювалася дрібним березняком і дровами. Коли полум’я спалахувало яскравіше, можна було побачити темні дерев’яні стіни великої кімнати і дуже низьку стелю з дерев’яними балками. На кроквах висіли різнокольорові мережива зірок, виготовлених із вафель, що оберталися від тепла. А з-за балок визирали мотки чесаного льону, що висіли по обидва боки, схожі на турецькі бунчуки. Майже вся стеля була ними обкладена. По темних стінах виблискували, як зірки, олов’яні кораблики, більші та менші, які стояли або спиралися на довгі дубові полиці.
У глибині, біля дверей, косматий жемайтієць раптом загурчав жорнами, бурмочучи собі під ніс монотонну пісеньку, панна Олександра мовчки перебирала вервицю, прядильниці пряли, нічого одна одній не кажучи.
Світло полум’я відсвічувало на їхні молоді, рум’яні обличчя, і вони з піднятими до куделі руками, лівою пощипуючи м’який льон, а правою обертаючи веретено, старанно плели, ніби змагаючись, підбурювані суворими поглядами панни Кульвецівни. Іноді вони зиркали одна на одну швидкими очима, а часом і на панну Олександру, ніби в очікуванні, чи скоро вже жемайтієць скінчить свою працю і можна буде співати пісень. Проте робота не припинялася і вони пряли далі. Нитки вилися, веретена бурчали, мигтіли спиці в руках панни Кульвецівни, а кудлач торохтів жорнами.
Часом, однак, він зупиняв свою роботу, вочевидь, щось у жорнах псувалося, бо тоді лунав його сердитий голос:
– От тобі й на!
Панна Олександра підіймала голову, немов її будила тиша, що западала після зойків жемайтійця. У цей час полум’я освітлювало її біле обличчя і серйозні, блакитні очі, що позирали з-під чорних брів.
Це була вродлива панночка з волоссям кольору льону, білосніжною шкірою та тонкими рисами обличчя. У неї була врода білої квітки. Жалобна сукня додавала їй серйозності. Сидячи тут, біля грубки, вона занурилася у свої думки, як у сон. Либонь, вона задумалася над своєю власною долею, яка залишалася дуже невизначеною.
Заповіт