Львів. Пані. Панянки (збірка) - Уляна Дудок

Скачать книгу

фортеці заборонив вистави, мовляв, вистачить з вас і музичних вечорів, так безпечніше й спокійніше, а наприкінці літа покинув Бендери прапорщик Тобілевич, дочекався наказу. Попрощався з подружжям Хлистових сердечно, чемно, але ні слова, ні натяку на дружнє листування. Та й навіщо? У них мандрівне військове життя, і його майбутнє не визначено.

      Наче сонце в душі закотилося, без його голосу в серці запанувала тиша, мертва… Вперше відчула справжній біль, змарніла, схудла…

      Через три роки опинилася у Свеаборзі. Нове підвищення по службі дістав Олексій Антонович, призначили на посаду командира фортечної артилерії. Місцевість виявилася лікувальною, сувора північна природа заворожила. Ліс, скелі, сиві хвилі – на все це Марія могла дивитися, не відчуваючи часу, хоча було лячно перед стихією, наче сама – крихточка перед Всесвітом. Сподобалися і старовинні кам’яниці, гострі шпилі церков.

      Після Бендер дихалося легше, доля зглянулася над нею, всміхнулася: Фінляндія здійснила заповітне бажання – вчитися в консерваторії. Поруч зі Свеаборгом, катером можна дістатися, у Гельсінгфорсі було місцеве відділення Петербурзької консерваторії. Професор Гржималі, рідний брат відомого віртуоза-скрипаля, не міг натішитися новою ученицею, її музикальністю, широким діапазоном і красою голосу, силою легень. Пророкував блискуче майбутнє оперної співачки. Погано володів російською мовою, та слова його були бальзамом:

      – Как ви пайот! Голос іде не з кріком, а от серца, от серца! Вона теж раділа разом з ним, вірила, що не випадково Господь обдарував її цим дивовижним голосом, співучим талантом.

      У Свеаборг приїхали і Єсипови, знову Іда Гаврилівна була поруч, вірна подруга, розрада й підтримка. З нею Олексій відпускав Маню до Петербурга на гучні вистави в театрі. Зрозуміло, не грати на сцені, дивитися, насолоджуватися мистецтвом, заздрити, сумувати. Поруч, у Петербурзі, служив і брат Євтихій, який їй співчував, близька, рідна людина. Його кар’єра впевнено йшла вгору, мав уже генеральський чин, ставав впливовою людиною.

      Через півтора року навчання їй запропонували стати професіональною співачкою, настільки блискучими були успіхи. І знову чоловік заборонив, знову – чорна прірва між ними! А як усе помінялося, закрутилося, наче на каруселі, коли випадково побачила на столі у чоловіка лист від Миколи Тобілевича, адресований їм обом. Розлютилася від огиди – чому не показав, що приховав від неї, яку таємницю? Лист був написаний 9 серпня 1882 року в Єлисаветгра ді, тиждень, як отриманий. Микола Карпович писав: «Лист четвертий і останній… Якщо і цього листа спіткає така ж сама доля мовчання, то я переконаюсь, що ви припиняєте будь-які стосунки зі мною, та хоча при повному нерозумінні, але краючи серце, замовкну навіки. Ось чому я цього листа так затитулував… Ще раз прошу пояснити причину, якщо вона є. Вибачайте, бажаю благополуччя. Якщо набридаю листами, звиняйте. Зі щирою любов’ю до вас той, що колись був Тобілевич».

      Марія летіла в думках до Києва, а за вікном вагона краєвид поступово змінювався, і прозоре чисте повітря ставало чим далі,

Скачать книгу