Львів. Пані. Панянки (збірка) - Уляна Дудок

Скачать книгу

ображений, обличчя то блідне, то червоніє, щоки палають. Й очі спалахують ненавистю.

      – То був лише жарт. Крижаний тон:

      – То був невдалий жарт.

      – Може, і невдалий, але ж ви з братом потрапили на мій гачок, повірили, що я померла? Вибачте, я не хотіла поставити вас у смішне становище…

      – Ви не мене, ви себе зганьбили. Ви доросла дівчина, вам наступного року виповниться шістнадцять, а поводитеся, як… як… Але я так мріяв… А втім, тепер неважливо, про що я мріяв, – додав гордовито, наче звисока подивився на Маню. – Ви розчарували мене, ваша легковажність недопустима, я пережив розчарування, ви вчинили жорстоко, – в голосі забриніли сльози. – Прощавайте! – хутко відвернувся й стрімко пішов геть.

      Увечері його у Заньках уже не було, батько мовчав під час вечері, тільки Євтихій робив їй гримаси підтримки та ласкаво дивилася мати. А Маня тоді вперше по-дорослому зрозуміла, як це жорстоко: кохати, але не бути коханим. Так і той нещасний написав у записці, яку занесла маленька дівчинка і тихенько передала, щоб ніхто не побачив. Листок був трохи зім’ятий і переповнений докорами, доріканнями, жалкуваннями. Імені того юнака не пам’ятає, а останні слова у записці сплили у пам’яті: «Страшна річ – кохання, найпаче, коли ти кохаєш, а тебе – ні!»

      Марія Костянтинівна проти волі всміхнулася, очі вдивлялися в темряву за вікном, у далекі вогники в горах. За всю дорогу жодного разу не проглянуло сонечко, нема чого дивуватися: пізня осінь.

      Страшна річ – кохання… Вона, наче проклята ображеним юнаком, не знала кохання тривалий час. Навіть стояла на весільному рушнику, вінчалася, бо надіялася, що наречений виконає обіцянку, дозволить те, про що тато й слухати не хотів, не звертаючи уваги на умовляння вчителів, викладачів співу. Навіть Ніжинському предводителю дворянства, самому Радченку відмовив, майже нагрубив, коли той після вдалого її виступу підійшов до них і в надпориві звернувся до таточка:

      – Моя порада тобі, Костянтине Костянтиновичу: трохи Маня підросте, віддайте дівчинку до театральної школи або до консерваторії. Вона винятково обдарована!

      – От свою доньку й відправляйте до консерваторії, замість того, щоб давати мені такі поради! За своїх дітей сам потурбуюсь. Мене навіть дивує, навіщо ви заговорили на цю тему, хіба я питав вашої поради?

      А Олексій Хлистов припав батькам до душі: дворянин, артилерист, красень, поведінка шляхетна, а доньці-то вже за двадцять. Наречений брав участь в аматорських виставах, вихваляв Маню, захоплювався її грою, підтримував у її прагненні вчитися співати – який голос! Так тільки ангели співають на небесах!

      Давав розсудливо пораду:

      – У таких випадках єдиний вихід, щоб позбутися тиранії батьків – фіктивний шлюб з людиною прогресивних поглядів. Ви не маєте права заривати свій талант у землю! Слухати вас, дивитися на вас – справжня насолода! Штукарство – то не кожен вміє, навчити неможливо, то від Бога, – подивився очима, повними кохання та захвату. – А може, краще вам

Скачать книгу