LITMIR.BIZ

Скачать книгу

затряс кулаками, як роблять французькі науковці, вичерпавши всі свої аргументи.

      – Людина або виходить з саду, або ні! – закричав він.

      – Не завжди, – сказав патер Браун.

      Доктор Сімон нетерпляче піднявся.

      – У мене немає часу на балачки! – гнівно вигукнув він. – Якщо ви не розумієте, що людина або по один бік паркану, або по іншій, то я не стану більше дошкуляти вам.

      – Лікарю, – сказав священик дуже лагідно, – ми з вами завжди чудово ладнали. Хоча б по старій дружбі зачекайте, задайте ваше п’яте запитання.

      Напружений Сімон присів на ослін біля дверей і зронив:

      – Голова та тіло порізані якось дивно і, здається, вже після смерті.

      – Авжеж, – відповів, стоячи нерухомо, священик. – Так і було. Вас хотіли ввести в оману, втім, цілком природно: ви ж і не засумнівалися, що перед вами голова і тіло однієї людини.

      Та частка розуму, в якій виникають чудовиська, раптом буйно заворушилася в голові О’Браєна. Всі найхимерніші створення, породжені уявою людини, гуртом оточили його. Йому чувся голос того, хто давніший за стародавніх пращурів: «Бережися сатанинського саду, де росте дерево з подвійним плодом. Сторонися зловісного саду, де померла людина з двома головами». Давнє дзеркало ірландської душі затьмарили непрохані примари, але офранцужений розум зберігав пильність, і він стежив за дивним священиком не менше ретельно і насторожено, ніж усі інші.

      Патер Браун нарешті обернувся до них і став навпроти вікна так, що його обличчя залишалося в глибокій тіні. Але і в цій тіні вони бачили, що воно – мертвотно-бліде. Проте він промовляв цілком розсудливо, ніби на землі і згадки не було про похмурі кельтські душі.

      – Джентльмени, – сказав він, – у саду знайшли не якогось невідомого нам Беккера. І взагалі нікого стороннього там не було. Всупереч раціоналізму доктора Сімона, я стверджую, що Беккер перебував у саду лише частково. Ось дивіться! – вигукнув він, вказавши на таємниче важке тіло. – Цю людину ви ніколи в житті не бачили. А що скажете тепер?

      Він швидко відсунув убік голову з жовтавою лисиною, а на її місце поклав голову з сивою гривою, що лежала поруч. І перед їхніми поглядами з’явився у всій завершеності, повноті і безсумнівності пан Джуліус К. Брейн.

      – Убивця, – спокійно продовжував священик, – обезголовив свого ворога і кинув шаблю далеко за стіну. Але він був досить розумний і не обмежився цим. Голову він також кинув за стіну. Залишилося тільки докласти до тіла іншу голову, і ви вирішили (причому вбивця сам завзято вселяв цю думку на допиті), що перед вами труп зовсім іншої людини.

      – Тобто як це – докласти іншу голову? – О’Браєн витріщив очі. – Яку іншу голову? Що вони, ростуть на кущах, чи що?

      – Ні, – глухо відповів служитель Церкви, дивлячись на свої черевики, – є тільки одне місце, де вони ростуть. Вони ростуть у кошику під гільйотиною, біля якої менш ніж за годину до вбивства стояв начальник поліції Арістид Валантен. Друзі, послухайте мене ще хвильку, перш ніж роздерти на шматки. Валантен – людина чесна, якщо безрозсудна прихильність

Скачать книгу