LITMIR.BIZ

Скачать книгу

м’яким поглядом священика вже опанував себе.

      – Що ж, – сказав він, – зачекаємо поки що з приватними думками. Ви, панове, як і раніше, пов’язані обіцянкою не залишати будинок. Нагадайте про це й іншим. Все, що ще захочете дізнатися, вам повідомить Іван. А мені час зайнятися справами і написати рапорт. Замовчувати подію більше не можна. Якщо буде щось нове, знайдете мене в кабінеті.

      – Чи є зараз щось нове, Іване? – поцікавився доктор Сімон, коли начальник поліції вийшов з кімнати.

      – Лиише одне, пане, – Іван зморщив безбарвне, старече обличчя, – але це важливо. Он той дідуган, котрого ви знайшли в саду, – і він без найменшої поваги ткнув пальцем у бік огрядного тіла з жовтою головою, – тепер ми вже знаємо, хто це такий.

      – Ого! – вигукнув лікар. – І хто ж це?

      – Його звали Арнольд Беккер, – відповів помічник детектива, – хоча у нього було багато різних прізвиськ. Цей шахрай – справжній гастролер, він і в Америці бував. Мабуть, це там Брейн щось із ним не поділив. Ми самі мало ним займалися, він більше працював у Німеччині. Певна річ, ми контактували з німецькою поліцією. Але у нього, уявіть, був брат-близнюк на ім’я Людвіг Беккер, з котрим ми все ж попітніли. Якраз учора його відправили на гільйотину. Й ось, панове, повірте, що коли я побачив в саду ось цього мерця, у мене просто очі на лоб полізли. Якби я цими самими очима не бачив, як стратили того Беккера, я б присягнувся, що на траві лежить він сам. Потім я, звісно, згадав про його брата і…

      Тут Іван перервав своє патякання з тієї простої причини, що його вже ніхто не слухав. Майор і лікар здивовано дивилися на патера Брауна, котрий раптом незграбно скочив на ноги і стояв, щільно стиснувши скроні, як від раптового та сильного болю.

      – Стійте, стійте, стійте! – закричав він. – Помовчіть хвилинку, я починаю розуміти. Боже, допоможи мені! Ще трохи, і я збагну! Сили небесні! Я ж завжди непогано петрав. Був час, міг переказати будь-яку сторінку з Фоми Аквінського. Нехай лусне моя голова, але я втямлю! Наполовину я вже збагнув, але тільки наполовину.

      Він затулив обличчя руками і стояв, наче скам’янівши, в болісній роздумі чи молитві, в той час як іншим тільки і залишалося, що мовчки очікувати останнього потрясіння всіх цих божевільних годин.

      Коли патер Браун відняв руки від свого обличчя, воно було ясне і серйозне, як у дитини. Він випустив глибокий подих і вимовив:

      – Що ж, скоріше розкладемо все по поличках. А щоб вам було легше розібратися, зробимо ось як.

      Він повернувся до лікаря:

      – Докторе Сімон, у вас видатні мізки: ви вже перелічили п’ять запитань, на які наразі немає відповідей. Так ось, задайте їх тепер мені, й я поясню.

      У Сімона від сум’яття та здивування звалилося з носа пенсне, але він все ж таки опанував себе:

      – Ну, по-перше, невідомо, навіщо для вбивства потрібно вдаватися до громіздкої шаблі, коли можна обійтися й шилом.

      – Шилом не можна відрубати голову, – спокійно відповів Браун, – а для цього вбивства відрубати голову було необхідно.

      – Чому? – спитав О’Браєн із жвавим інтересом.

      – Ваше

Скачать книгу