Історія Лізі - Стівен Кінг

Скачать книгу

безалкогольними трунками, ошукувати себе, продаючи їм півчашки содової та півчашки льоду, але з дочкою Дейва Дебушера Лізі такий номер не пройде. Якою була улюблена приказка старого Денді? Я не вчора звалився з копиці сіна! І ось тепер вона хотіла б, щоб їй дали навіть більше льоду, ніж самої коки… хоч і не бачить у цьому великої різниці. Але сама ситуація і справді здається їй незвичайною.

      – Скоте, ось він, лід.

      Його очі тепер напівзаплющені, але він роззявляє рота, і коли вона спочатку охолоджує йому губи своєю жменею льоду, а потім кладе один із напіврозталих кубиків на його закривавлений язик, він несподівано перестає тремтіти. Боже, це просто чудо. Набравшись хоробрості, вона проводить своєю холодною мокрою долонею по його правій щоці, його лівій щоці, а потім притуляє її до лоба, звідки краплі води, зафарбованої в колір кока-коли, скочуються на його брови, а потім стікають по обох боках його носа.

      – О Лізі, це небесне блаженство, – каже він, і хоч голос у нього досі скрипить, їй здається, що він уже більшою мірою схожий на його голос і лунає… більше тут, аніж там.

      Карета «швидкої допомоги» пробилася з лівого боку натовпу, виття її сирени поступово завмерло, і через кілька секунд вона вже почула, як нетерплячий чоловічий голос кричить:

      – Ми – лікарі! Пропустіть! Ми лікарі, як і всім людям, нам треба робити свою роботу, дайте нам пройти!

      Драпаел, ця пропечена південним сонцем дірка в гепі, користується цією хвилиною, щоб нахилитися до Лізі й прошепотіти їй на вухо:

      – Як він, люба?

      Співчуття в його голосі, поєднане зі спогадом про те, з якою швидкістю він драпав із місця подій, навіює їй бажання заскреготіти зубами.

      Не дивлячись на нього, вона відповідає:

      – Намагається вижити.

      7

      – Намагається вижити, – прошепотіла вона, провівши долонею по глянцевій сторінці «У-Тенн, Нешвіл. Рев’ю». По тій фотографії, на якій Скот поставив ногу на ідіотську срібну лопату.

      Вона з виляском закрила книгу й кинула її на запилюжену спину книжкової змії. Її апетит до фотографій – до спогадів – був більш аніж насичений на сьогоднішній день. Вона відчула, як десь під її правим оком розпочинається болюча пульсація. Вона хотіла прийняти якісь ліки, але не бридкий тайленол, а ті таблетки, що їх її небіжчик-чоловік називав божевілками. Дві таблетки його ексцедрину – це саме те, що їй треба, якщо вони лежать десь недалеко на полиці. Потім вона трохи полежить у їхній спальні, поки ще не сильний головний біль мине. Можливо, їй пощастить навіть трохи поспати.

      «Я подумала про спальню як про нашу спальню», – сама собі здивувалася вона, йдучи до сходів, якими можна було спуститися в сарай; щоправда, він давно не правив за сарай, а був поділений на окремі складські приміщення, хоч там і досі пахло сіном, мотуззям і тракторним мастилом – то були прадавні запахи селянської ферми, стійкі й приємні. «Усе тут досі так, як і було, хоч і минули вже два роки».

      Ну то й що? І що з того?

      Вона

Скачать книгу