Фінансист - Теодор Драйзер

Скачать книгу

це важке випробування. Розповіді про смерть і нещастя дуже зачіпали його, але, на жаль, людське життя таке мінливе, і не в його змозі що-небудь змінити в ньому! Так ішов він своїм шляхом, день у день спостерігаючи за приходом і відходом військових загонів, на кожному кроці зустрічаючи купки брудних, схудлих, обірваних і напівхворих людей, які поверталися з поля битви або з лазаретів; йому залишалося лише жаліти їх. Ця війна була не для нього. Він не брав у ній участі і знав лише, що буде дуже радий її закінченню – не як патріот, а як фінансист. Вона була руйнівною, трагічною, нещасливою.

      Дні минали. За цей час відбулися вибори до місцевих органів влади і змінилися міський скарбник, податковий уповноважений і мер. Але Едвард Мелія Батлер, мабуть, все ще мав колишній вплив. Між Батлерами і Ковпервудами встановилася тісна дружба. Місіс Батлер була дуже прихильна до Ліліан, хоча вони сповідували різну віру. Обидві жінки разом каталися в екіпажі, разом ходили по магазинах; правда, місіс Ковпервуд ставилася до своєї старшої приятельки дещо критично і трохи соромилася її простацької мови, ірландського акценту і вульгарних смаків (наче сама вона не походила з такої ж плебейської родини). Але, з іншого боку, вона визнавала, що ця жінка дуже добра і сердечна. Живучи у великому достатку, вона любила робити людям приємне, задаровувала і пестила Ліліан і її дітей.

      «Дивіться ж, неодмінно приходьте пообідати з нами!» (Батлери досягли вже того рівня добробуту, коли було прийнято обідати пізно.) Або: «Ви повинні покататися зі мною завтра!»

      «Ейлін, дай їй Боже здоров’я, славна дівчина!» Або: «Нора, бідолаха, нині щось нездужає».

      Однак Ейлін – з її капризами, завзятістю, вимогою уваги до себе і марнославством – дратувала, а часом навіть обурювала місіс Ковпервуд. Дівчині виповнилось уже вісімнадцять, і в усій її зовнішності відчувалася якась підступна спокусливість. Манери у неї були зухвалі, часом вона любила пустувати і, незважаючи на своє монастирське виховання, повставала проти найменшого пригнічення її свободи. Але при цьому в блакитних очах Ейлін світився м’який вогник, який свідчив про чуйне і добре серце.

      Батьки Ейлін свого часу обрали для неї церкву Св. Тимофія і монастирську школу в Джермантауні, щоб дочка отримала, як вони висловлювалися, «добру католицьку освіту». Ейлін познайомилася там з католицькими догматами і обрядами, але нічого в них не тямила. Зате в її уяві глибоко закарбувався храм з його вікнами, що тьмяно поблискували, високий білий вівтар, а по обидва боки від нього – статуї св. Йосипа і діви Марії в блакитних, всипаних золотими зірками шатах, з німбами навколо голів і скіпетром у руках. Храм узагалі (а будь-який католицький храм тим більше) радує око і заспокоює душу. Вівтар під час меси залитий світлом п’ятдесяти або й більше свічок. Він здається ще більш величним і прекрасним завдяки багатому мереживному обладунку священиків і служок. Прекрасні вишивки і яскраве забарвлення риз, ораря і нарукавників подобалися дівчині і полонили

Скачать книгу