LITMIR.BIZ

      Коли крізь розпач випнуться надії

      І загудуть на вітрі степовім,

      Я тоді твоїм ім’ям радію

      І сумую іменем твоїм.

      Коли грозує далеч неокрая

      У передгроззі дикім і німім,

      Я твоїм ім’ям благословляю,

      Проклинаю іменем твоїм.

      Коли мечами злоба небо крає

      І крушить твою вроду вікову,

      Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

      І в твоєму імені живу!

      Гранітні обеліски, як медузи,

      Повзли, повзли і вибилися з сил —

      На цвинтарі розстріляних ілюзій

      Уже немає місця для могил.

      Мільярди вір зариті у чорнозем,

      Мільярди щасть розвіяні у прах.

      Душа горить. Палає лютий розум.

      І ненависть регоче на вітрах.

      Коли б усі одурені прозріли,

      Коли б усі убогі ожили,

      То небо, від прокльонів посіріле,

      Напевне б, репнуло від сорому й хули.

      Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи[26]!

      Життя не наліза на ваш копил.

      Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

      Уже немає місця для могил!

      Уже народ – одна суцільна рана,

      Уже від крові хижіє земля,

      І кожного катюгу і тирана

      Уже чекає зсукана петля.

      Розтерзані, зацьковані, убиті

      Підводяться і йдуть чинити суд,

      І їх прокльони, злі й несамовиті,

      Впадуть на душі плісняві і ситі,

      І загойдають дерева на вітті

      Апостолів злочинства і облуд!

      Диктатори, королі, імператори,

      Мліючи в димі хвальби,

      Роззявляли пащі, мов кратери,

      І гукали:

      – Ми – символ доби.

      – Хто з нами, той проти Бога.

      – Хто не з нами, той проти всіх.

      І сипались лаври убогі

      До куцих кривавих ніг.

      Нікчемна, продажна челядь,

      Банда кривляк для втіх,

      Щоб мати що повечерять,

      Годувала холуйством їх.

      Ідоли обслинені, обціловані

      Ішли величаві в своїй ході.

      А поруч вставали некороновані

      Корифеї і справжні вожді.

      Вставали Коперники і Джорджоне,

      Шевченко підводив могутнє чоло,

      І біля вічного їхнього трону

      Лакузи жодного не було.

      Бо щире, високе небо

      Не підмалюєш квачем,

      Бо величі справжній не треба

      Спиратись на плечі нікчем.

      Де

Скачать книгу