ТОП просматриваемых книг сайта:
Три товариші. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн.Название Три товариші
Год выпуска 1936
isbn 978-617-12-3493-2,978-617-12-3202-0
Автор произведения Еріх Марія Ремарк
Жанр Классическая проза
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Хазяїн провів волохатим ручищем по столику з світлого ялинового дерева.
– Пива? – спитав він.
– Горілки й чогось попоїсти… – відповів я.
– А для дами? – спитав Альфонс.
– Дама теж вип’є горілки, – сказала Патриція Гольман.
– Сила, сила, – промовив Альфонс. – Є бігос – свинячі реберця з кислою капустою.
– Сам заколов кабана? – спитав я.
– Авжеж, сам!
– Але ж дама, певно, схоче на закуску чогось легшого, Альфонсе…
– Казна-що ви говорите, – сказав Альфонс. – Ви спершу погляньте на бігос!
Він гукнув офіціантові, щоб той показав нам бігос.
– Знаменита була льоха! – вів Альфонс далі. – Медалістка! Дві перші премії!
– Ну, проти цього й справді ніхто не встоїть, – на мій подив заявила раптом Патриція Гольман так упевнено, ніби вона роками вже вчащала до цього шинку.
Альфонс підморгнув:
– Отже, два бігоси?
Вона кивнула.
– Добре! Піду сам виберу!
Він подався на кухню.
– Я даремно побоювався, що вам тут не сподобається, – сказав я. – Ви вмить скорили Альфонса. Сам пішов вибрати страву! Він робить це тільки заради постійних відвідувачів!
Повернувся Альфонс:
– Додав вам іще й свіженької ковбаси.
– Непогано! – зауважив я.
Альфонс приязно подивився на нас. Принесли горілку. Три чарки. Одну – для Альфонса.
– Ну то будьмо! – сказав він. – Щоб у наших дітей були багаті батьки!
Випили. І дівчина випила, а не просто пригубила.
– Сила, сила, – знову промовив Альфонс і почвалав до свого прилавка.
– Ну, як горілка? – спитав я.
Дівчина пощулилась.
– Трохи заміцна. Але ж мені не можна було осоромитися перед Альфонсом…
Бігос був на славу! Я з’їв дві великі порції, та й Патриція Гольман з’їла значно більше, ніж я від неї сподівався. Мені дуже подобалось, що вона так просто й невимушено поводиться в компанії й почувається в шинку, як удома. Без церемоній вона випила з Альфонсом ще чарку горілки.
Альфонс непомітно підморгнув мені, мовляв, усе йде гаразд. А Альфонс був знавець! Він не так знався на красі та культурі людини, але, скорше, на суті, на змісті.
– Якщо вам пощастить, то ви взнаєте Альфонсове вразливе місце, – сказав я.
– Хотіла б дізнатися, – відповіла дівчина. – Подивитись на нього, то не скажеш, що він може мати хоч якесь вразливе місце.
– Має! Он гляньте! – я показав на столик біля прилавка.
– Як?! Грамофон?!
– Не грамофон. Хор! Альфонсова пристрасть – хорові співи. Не танці, не класична музика, а тільки хор – чоловічий, змішаний… Усі оті платівки – то все хорові співи. Та ось і він іде…
– Ну як? Смакує? – спитав Альфонс.
– Як дома в рідної матінки, – відповів я.
– А як сподобалось дамі?
– Ніколи не їла такого смачного бігосу, – сміливо заявила дама.
Альфонс задоволено кивнув.
– Зараз я поставлю