LITMIR.BIZ

Скачать книгу

шось сі зачинає тарабанити!» Я одніс ті канарейки до него. І в него дівчина сі повішала на ніч. Його донька повішалась. То той нетрудний, він всьо…»[701]

      – «Домовик – то є чорт. Люди мают. І панок, і чорт кажут. Тут є хата, там нихто не жиє. І колись там, знаєте як? Породила дитину – колиски нема. Пішла позичила колиски (він лісником робив), принесла додому, положила дівчинку… Та й вона з хати – колиска колишецця. І сóніє дитина. Але як вона прийшла по ту колиску, той мужчина казав: «Я даю тобі зи всім». Та й вона принесла додому. І та дитина колишеці, сóніє… потому вона віднесла ту колиску. Каже: «Петре, ти давесь мені зи всім, і я тобі віддаю ту колиску зи всім». А якби була не віддала, то було б ту дитину замучило. То мама розказувала».[702]

      Водночас подекуди вірять, що така угода не має зворотної дії: «Мого чоловіка дядько мав того біса. Він купив хату, ну, так недалеко в сусідів купив хату. Він знав, шо той дядько має того біса, чорта, але забаглась йому та хата, і всьо – він буде купувати ту хату. Купив ту хату і купив того біса, шо він не купував його. Він потім пішов до того сусіда та й каже йому: «Слухай, я в тебе тільки хату брав, а чорта твого я не брав». А він йому каже: «А чого ж ти в мене зразу не питав? Я продавав хату зо всім». А зо всім – то було з чортом».[703]

      Відповідно той, хто випадково купив «зайве», міг спробувати й собі позбутися його в такий самий спосіб: «Як він за Польщу не мав землі, то він соляркою трохи занімався, а більший час полотно робив. І в нього зносився верстат, і він дивиться – продається верстат. Дядько продає, каже: «Тіко купуй зі всім». Він каже: «Конєшно, зі всім» (Людина не поніла, для чого він сказав, шоб взяв верстата зо всім.) Ну, він привіз, в хаті поставив, зібрав, наложив основу, попробував, як робе, і ліг спати. Погасив лампу та й ліг… чує – верстат робе. До рання основа вся вироблена. Він рано пішов, найняв фуру, верстата розібрав, зложив і повіз на продаж. Знайшовся покупець – продає. Каже: «Тіко зо всім», – і продав…»[704]

      Годованця можна було купити й свідомо:

      – «Я того так сі бояла, шо ну. Мій старий, чоловік, казав, може, бим собі купили, бо дес у Дýбках такі, казали, були, шо розводóли. Кажу: «Йди гет, бери собі там його і тримай, де коні тримаєш, а в хату не треба».[705]

      – «Тутво був такий пасічнóк (але він вмер вже, його нема, і та хата скапараласі), то він хтів пасіку мати, пчоли мати, то він за таким питав, за тим домовиком. І ходив в сусідське село, Грицеволя (с. Грицеволя Радехівського району Львівської області – В. Г.), за рікою. Він ходив, а там такий старий, жи його мав, того домовика, і він казав йому так: «Сідай зі мною», – і притулився їден до другого, і те яйце (таке – перше їйце від курки) пхнув йому під ліву пахву і каже: «Неси його дев’їть день, і він виведетьці». А чи то правда, чи ні? Але во – хата скапаралася, і жінка вмерла, і діти вимерли, і він вмер, і нема нікого. Видно (з нашої сторони так подумати), жи воно шось є. Но ми його не видим».[706]

      У різних варіантах побутує також мандрівний сюжет про те, як ворожбит продав чоловікові годованця в мішку

Скачать книгу